Що робить із нами час, або Третій раз у другий кла - Рецензія до фільму «Хрещений батько 3» / The Godfather Part III

Оскар - 1991, "Найкращий фільм", номінант

Загалом, серед глядачів є різні думки відносно третього фільму. Одні вважають його шедевром на рівні перших двох частин, інші упевнені, що знімали його винятково з комерційною метою. Треті займають проміжну позицію, стверджуючи, що так, заробити хотіли на знайомих образах, але зробили це у дусі перших стрічок і з максимальною до них повагою. Знаю навіть людей, які кажуть, що третій фільм класний, зате другий не дуже.

Окреслю і свою позицію. Не дивлячись на те, що третя частина культового творіння була абсолютно необов’язковою, тим не менш, її можна сміливо додати у копилку аргументів на користь твердження, що Коппола погано фільми не знімає, бо не вміє. Можна навіть сказати, що кожен із трьох фільмів несе, окрім загальної, ще і окремо свою ідею. Так, перший фільм - він про те, як хороша людина під впливом обставин стає не надто хорошою, сама цього не помітивши. Другий - про те, як людина намагається переломити обставини, але іноді це просто неможливо (ну і ще пара ідей, бо другий фільм досить різноплановий). Третій же у нас вийшов про справжні цінності, значення яких людина зазвичай усвідомлює ближче до кінця життя, і часто - усвідомлює запізно.

Очевидно, саме завдяки наявності власної ідеї, відмінної від попередніх стрічок, картина все ж потрапила у номінацію на “Оскар”. А може, це сталося просто за інерцією… тут вже не розбереш

Із плюсів: хороше продовження історії, поява колоритних нових героїв, традиційні режисерська робота і акторська гра, і, нарешті, однозначна крапка, яка, сподіваюся, унеможливлює появу четвертого фільму. Ні, ну можна, звісно зняти черговий “шедевр” про правнуків Майкла, але таке робити - себе не поважати.

Із мінусів: а мінуси таки є, і саме тому це не шедевр, а просто непоганий фільм. Перший - вибілення образу Майкла. У перших двох фільмах це неоднозначний персонаж, яким водночас захоплюєшся і боїшся його, бо від нього віє холодом, небезпекою і внутрішньою силою. Але той Майкл, якого зображує Пачіно у третьому фільмі, здатен налякати хіба мою бабусю. Він такий сумирний, такий домашній, такий милий… Так, це, імовірно, зроблено заради проштовхування тієї ідеї, про яку я писала вище, але все одно ріже око… Неначе Аль забув, котрого із своїх численних персонажів він зараз грає… І не тільки акторська гра, а і деякі сюжетні ходи створюють таке відчуття… І не можна не зазначити, що такий підхід сприяє певній романтизації образу Майкла, який на фоні всіх інших виглядає просто-таки високоморальною людиною. Такої однобокості у перших двох фільмах не спостерігалося.

Дивним виглядало деяке збільшення активної ролі жіноцтва у “сім’ї”. З одного боку, неначе і данина часу, але з іншого, за сюжетом у нас 1979 рік та глибоко патріархальна італійська мафія, так що я і не знаю…

Ну і останнє - самоцитування і самоповтори, які водночас і тішать серце, і ріжуть око. Хотілося б деталізувати, але так спойлерів не уникнути.

Цікаві цитати:

— Какой смысл исповедаться, если я не раскаюсь?
— Я слышал, вы человек практичный, что вы теряете?

“Всю жизнь я пытался подняться в обществе, туда, где всё законно, честно. Но чем выше я поднимаюсь, тем становится гаже”

“Нельзя ненавидеть врагов, это искажает оценку”

“Я заметил, что чем мне хуже я становлюсь разумнее. Видимо, когда умру, я буду мудрецом!”

Що робить із нами час, або Третій раз у другий клас