Катерина Коломійцева

Попередження: рецензія містить спойлери

Цар Едіп
Цар Едіп - екранізація італійського режисера Паоло Пазоліні одноіменної драми Софокла. В цілому, Пазоліні не сильно відходить від сюжету, лише деколи відходить від класичного тексту - наприклад, сцена з Сфінксом, який метафорично постає підсвідомістю Едипа, щоб зробити акцент на фрейдистській точці зору на цей міф.
Як і інші фільми режисера, цей несхожий на ніякий інший, він відзначається абсолютно особливою атмосферою, переходами і музикою.
Проте, з точки зору історичності та антуражу Стародавньої Греції є слабким, відчувається, що фільм знімали у Марокко.
Міф протікає одразу у двох часових відрізках - сучасності та часів античної Греції. В сучасних уривках, що обрамлюють фільм розповідається історія батька та сина, якого він ревнує до матері, що знов ж натякає, що режисер дивиться на цю історію крізь призму ідей Фрейда. В кінці показуються блукання сліпого Едипа сучасними італійськими кварталами.
Фільм мені однозначно сподобався.
Все, що відбувається на екрані, викликає сильні емоції.
Талановиті актори, костюми, марокканські пейзажі - створюють неймовірну атмосферу.
Пазоліні втягує в цей пустельний світ з колоритними жрецями, чудовиськами і пророцтвами.
Хотілось б окремо виділити Сільвану Мангано, на мою думку вона дивилась у фільмі неймовірно органічно і найкраще відзначилась.
1 з 1 користувачів вважає цю рецензію корисною
Коментарі:
Поки коментарів нема. Будьте першими - напишіть коментар!

Увійдіть, будь ласка, щоб коментувати

Нещодавно переглянуті: