Lilia Omelianenko

Оскар - 1998, "Найкращий фільм", номінант

Епіграф: “Прогнило что-то в Датском королевстве”, В.Шекспір, Гамлет

Хочеться написати щось небанальне, але на думку спадають тільки усілякі кліше.
“Фільм про те, що криється на зворотньому боці раю на землі”.
“Найкраща поліція у світі чи перевертні у погонах?”.
“Шик, блиск та злидні”
і так далі.
Одним словом, неначе “креативні” епітети із колонки Стіва Хадженса, головного редактора жовтої бульварної газетки, яку в епоху відсутності Інтернету, у місті найвищої концентрації знаменитостей читає увесь Лос-Анджелес. І так, доволі легко повірити у те, що у вказаний період (десь 50-ті роки ХХ століття) це були мало не шедеври репортерської думки.

Із моменту виходу кінокартини минуло вже доволі багато часу, і є різні думки щодо того, чи стала вона класикою, чи зайняла своє законне місце у когорті всесвітньо відомих кримінальних драм. Моя особиста думка полягає у тому, що і так, і ні. Розберемося.

Із плюсів: Сама історія. У першу чергу, це звернення до жанру нуару, який набув популярності у ті ж таки 40-50 роки ХХ століття. Не вистачає хіба чорно-білої картинки. По-друге, це кримінальна драма, що атмосферою відсилає нас до найкращих зразків жанру. По-третє, оскільки сучасному глядачеві могло бути банально тісно у нуарному сюжеті, фільм створює непоганий і доволі продуманий детективний твіст. Усі ці елементи поєднані у картині дозовано та органічно.

Персонажі. На мою особисту думку, фільм пропонує мало не еталонну експозицію у перші 10 хвилин хронометражу. Якби існував “Оскар” у категорії “Найкраща експозиція”, дана кінокартина його обов’язково б одержала. Закадровий текст доречний і органічно вплетений у сюжет, а знайомство з головними героями відбувається шляхом імплементації одного з кінематографічних принципів - “кіно має не розказувати, а показувати”. Показане ж абсолютно точно, ненав’язливо і дотепно створює уявлення про те, хто є хто, як і розуміння, що однозначних персонажів нам не запропонують. Наприклад, є Джек Вінсенс - самозакохана “зірка” відділку, яскрава, та позбавлена внутрішньої глибини, Бад Уайт - сильний і мужній захисник пригнобленого жіноцтва, але імпульсивний і не надто розумний, Ед Екслі - навпаки, кар’єрист і розумний хлопчик, однак здається не достатньо сильним на фоні інших, при цьому хоче лишатися чистим і незаплямованим. У подальшому за сюжетом персонажі стикаються з ситуаціями, які по суті є випробуванням слабких місць їх характерів, сприяють деталізації та розвитку героїв у напрямку вирішення заявлених проблем і викорінення недоліків. Вони будуть зростати і змінюватися, приходячи часом до несподіваних результатів. Але при цьому вони не стануть ідеальними, а залишаться лиш дещо зміненими і досі неоднозначними версіями самих себе.

Кінокартина також за сюжетом підіймає ряд моральних дилем, але при цьому вони не вибиваються і не видавлюються з основного сюжету, не затіняють його. Перша дилема - поліцейське братство проти справедливості, або чи правильно “закладати” колег начальству, якщо вони винні. І, на відміну від багатьох інших кінокартин, тут ми маємо кількох головних героїв, які є носіями різних позицій, тож по суті правильна відповідь на питання залишається за глядачем. Друга - законність проти справедливості (читай: самосуду), класична дилема про допустимі методи наведення порядку, завжди актуальна і доречна. Третя, більш локальна - що робити, коли ти принципово караєш монстрів навколо, щоб одного дня зрозуміти, що такий самий монстр сидить і всередині тебе.

Все вказане вище виконано немов за підручником, але настільки віртуозно і реалістично, що не викликає ніяких звинувачень у фальші під час перегляду. Ми отримуємо достовірне, уважне до деталей і навіть дещо епічне полотно, що виглядає зрізом епохи про одну із сторін життя у найбільш гламурному і контрастному місті країни.

Із мінусів: Під час перегляду є відчуття деякої вторинності. Немов би ти вже точно десь бачив ці типажі і їх втілення. Виникає абсолютно двоїсте відчуття, коли герої у фільмі живі, але у той самий час є майже ходячими жанровими кліше. Причому мова йде не про пародію, а про цілком серйозно зняту кримінальну драму. З іншого боку, здається, що якраз у даному випадку відхід від жанрових кліше фільму на користь би не пішов. Але саме ця певна вторинність і викликає сумніви під час спроби дати відповідь на питання про те, чи можна назвати цей фільм класикою кінематографу. Адже все, що відбувається на екрані - немов би імітація створеного набагато раніше, хоч і, без сумніву, прекрасно виконана.

У контексті персонажів не можу не зазначити героїню Кім Бесінджер. Не те щоб проблема у акторській грі (відзначеній, до речі, “Оскаром”), просто якщо чоловіча частина головних героїв виписана еталонно, то головний жіночий персонаж присутній немов би просто “для меблів”, як данина жанру. Як-от у слешері, наприклад, обов’язково має бути тупа блондинка, яка противно пищить, а у нуарному детективі має бути блондинка фатальна, у вечірній сукні і хутрі, яка загадково поводиться і високопарно говорить. Такий собі персонаж-функція, що походжає із кутка в куток і завмирає у красивих позах. Тож виникає думка, що “Оскар” для Кім виписали скоріше за сукупністю попередніх заслуг (як, наприклад, зробили для ДіКапріо із його “Х’ю Глассом”), аніж за дане конкретне акторське втілення красивої блондинки красивою блондинкою. Хоча її “хімія” із персонажем Рассела Кроу виглядала все ж доволі достовірно, без питань.

Ну і насамкінець тут слід сказати пару слів про фінал кінокартини. Знов-таки, не те щоб він є однозначним мінусом. Більше того, саме такого фіналу хочеться, саме його, скоріш за все, очікуєш і прагнеш, але отримавши, розумієш, що до його реалістичності і виникають певні питання. Хто дивився - той, скоріш за все, зрозуміє, про що я. Тим не менш, можна спробувати абстрагуватися і вважати його певною метафорою на фільм, знятий Голівудом, про життя міста, яке виростило у собі Голівуд.

Резюмую: прекрасне кіно, яке, як на мене, мало кому не сподобається. Хіба що переконаним противникам жанру. А чи є воно класикою - мабуть, кожен сам для себе вирішить.

Цитати:

- Я рад, что ты так относишься к этому. Большинство думает иначе.
- Потому что они думают: молчание и верность - одно и то же.

- И вам счастливого Рождества, офицер.
- Что, так заметно?
- Практически на лбу отпечатано.

Ты как Санта-Клаус с этим списком, Бад. Только все на нём были озорниками.

Я очень уважаю вас как полицейского. Особено вашу приверженность силовым методам как необходимой составляющей вашей работы.

— Ты единственный мужчина за последние пять лет, который не сказал, что я выгляжу как Вероника Лейк на первой минуте знакомства.
— Ты выглядишь лучше, чем Вероника Лейк.
1 з 1 користувачів вважає цю рецензію корисною
Коментарі:
Поки коментарів нема. Будьте першими - напишіть коментар!

Увійдіть, будь ласка, щоб коментувати

Нещодавно переглянуті: