Непроста подорож

Magical Fleas of St. Antoniy 31 серпня 2024, 15:47

Попередження: рецензія містить спойлери

Загалом вважають, що «Проста історія» це виключення із фільмографії Дейвіда Лінча, що це більше проект його дружини Мері Свіні, яка показала йому готовий сценарій, а режисер лише вхопився за ідею. При цьому основні аргументи виходять з того, що на момент кінця 90-х років його кар’єра не розвивалась найкращим чином: несправедливий провал «Fire walk with me» перетворив його на аутсайдера в кіносвіті, через що він змушений був узяти тривалу паузу і нагади про себе новим по стилю «Загубленим шосе», який також був прийнятий не найкращим чином і тоді на Лінча сипались звинувачення у зникненні натхнення та повторюваності у своїх останніх стрічках. Він хотів залишатись в певній мірі непередбачуваним та дивувати публіку – власне, на подібних мотивах і могла настоюватись «Проста історія». Тим більше, що стилістично тут не можна говорити про пізній період творчості Лінча, а радше про ностальгічний відступ, адже і сюжетно, і структурно «Проста історія» повністю відповідає своїй назві без сюрреалістичних образів, без напливаючих снів, без розмитої межі між реальністю і вигадкою. Практично весь фільм головний герой Елвін Стрейт їде на газонокосарці до свого хворого брата і по дорозі йому зустрічаються багато людей. Це типовий жанр роуд-муві, де не представлена вся Америка, а радше Середній Захід провінційного масштабу, де вздовж дороги здебільшого тягнуться нескінченні фермерські поля. Тим не менш, «Просту історію» можна відносити до пізнього періоду творчості Лінча в силу тонкощів кіномови, якою той послуговується задля створення певної атмосфери в кадрі. Доволі важко уявити, щоб «Проста історія» могла бути відзнята на початку 90-х чи в кінці 80-х чи навіть в середині 70-х років або в середині нульових – Лінч зумів відзняти історію в потрібному місці і в потрібний час, так як те йому підказувала інтуїція.

Попри доволі простий сюжет атмосферно стрічка «Проста історія» доволі непроста і крім звичної роуд-мувівської картинки Лінч почає елементи тривоги як в спалахові блискавки так і в суворому мовчанні головного героя, коли той в силу своєї повільної ходи по патику в кожній руці готується в подорож, нічого не пояснюючи людям довкола; також уся дорога просякнута нотками тужливої ностальгії по особливій частині Америки, яка практично вже зникла на момент зйомок – невеличкі фермерські містечка, які були засновані невідомо коли і сім’ї поколіннями вирощували сільськогосподарську продукцію цілими поколіннями і самі безкрайні поля, власне, за цими краєвидами ховається не одна молодість багатьох людей, один із яких тепер мандрує стариганем; глядач входить в особливий ритм «Простої історії» на швидкості 5 км на годину, з якою їде Елвін Стрейт і життя видається як те літне поле, готове до збору врожаю, іноді достатньо встигнути сховатися від дощу або втримати свого капелюха від проїжджаючого пороч багатотонника на великій швидкості, власне, це ритм провінційних людей, які раптово кидають все і їдуть до когось, бо так потрібно, бо цьому вони не шукають пояснення як не має пояснення щорічному врожаю на широкому полі; Лінч грає з глядачем особливу гру, коли Стрейт зустрічається з різними людьми і здається, що ми більше дізнаємося про нього самого, аніж люди розкриваються перед ним – цим і виправдане його тривале мовчання на самому початку стрічки, адже він зізнається, що найважче в старості – це згадувати свою молодість, чим і пояснюється настрій такої тужливої ностальгії при проїзді через землі, в пам’яті так багато чого назбиралось.

Саундтрек як і в «Fire walk with me» - це оригінальні композиції Анджело Бадаламенті. Цього разу основний стиль – це не химерний тривожний джаз, а тужливе кантрі із провідним грубим звучанням скрипки, що підкреслює впертий характер головного героя, немов той ламає певні правила поведінки в ситуації коли потрібно їхати, причому їхати самому, оскільки вони з братом не розмовляли багато років і вони обоє великі впертюхи, що вимагає докласти величезної сили поступу. І скільки буквально скрегоче скрипка – стільки ми відчуваємо як скрегоче сам характер Елвіна. Крім цього є ніжні пронизані смутком мелодії на гітарі – практично передача гіркоти від поворотів долі, які трапились як в житті Елвіна, так і в житті його дочки Роуз. Красива плинна мелодія на фортепіано на початку стрічки це своєрідний красиве вітання із краями, де широкі поля виповнені врожаєм, де своєрідні землі, які знаходять далеко від гамірних міст. І звісно, фінальна композиція на синтезаторі, наповнена практично вічною дитячою ностальгією, а також нічне зоряне небо, космос, крізь який ми летимо цією одночасно ніжною, але й місцями тривожною композицією. Саундтрек «Простої історії» також грається комплексом почуттів та характером стрічки: у повільному ритмі ми можемо переходити від дорожнього настрою до ностальгії і гіркого смутку, натякаючи на глибокий душевний розлам в душі головного героя, про що той лише натякає кількома словами в поодиноких розмовах.

Візуальна картинка нерозривно пов’язана із грою акторів. Справа не лише в обрамленні милими краєвидами Середнього Заходу Америки персонажів, які відтягують на себе основну увагу, насправді камера працює на головного героя, на його місцерозташуванні в просторі. Панорамні кадри із крихітною фігуркою Елвіна надають відчуття простору, певної стихії, якій той прагне протистояти, сцени руху Стрейта дорогою з права на ліво замість класичного з ліва на право (в кінематографі це неписане правило вірного руху персонажів дорогою) створюють певні суперечливі відчуття, наганяють незрозумілого смутку від поганого передчуття і ще крупні плани як деталей фільму так і обличь героїв в доволі важливі емоційні моменти. Акторська гра не менш важлива за саму дорогу, за саму місцину, де розгортаються події. Безумовно практично всю стрічку Річард Фарнсворт тримає на собі усю увагу глядача, його стан здоров’я наклався на стан здоров’я персонажа, тому його повільне пересування на двох патиках майже відчувається фізично і довгий пронизливий погляд, який Річард хапається за невидиму далечінь особливо емоційно надривний поруч із живими деталями як усмішка у бороду й вуса, той же страх, відчуття чогось поганого – персонаж Елвіна несподівано постає перед нами емоційно оголеним, чого так не люблять чоловіки старшого покоління. Поруч із Річардом цікаво грає свого персонажа і Сісі Спейсек з її заїканнями і внутрішніми утисками, ситуаціями коли вона з нерозумінням дивитися на те, що перед нею відбувається – легка зворушлива сатира на простих людей із провінційних містечок і, разом з тим, вона тримає у собі свою важку драму, пов’язану із дітьми, про яку ми дізнаємося лише зі слів Елвіна. Також ми бачимо персонажів, літніх людей зі своїми історіями, зі своєю буркотливістю та певною ніжністю від прожитих років на цій землі – вони уміють бути добрими, співчутливими співрозмовниками, а також із милим страждальним обличчям обманювати ближнього свого задля дрібної вигоди. Особливо цікавий епізод із двома братами, які ремонтують газонокосарку Елвіна і спочатку намагаються здерти з діда кілька сотень доларів за незначну роботу, але той збиває ціну і розповідає про свої важкі відносини із братом, що практично нам показує віддзеркалення одних братів і їхніх молодших двійників (цікаво, що у ролі братів механікі відзнялись двоє рідних братів Кріса Фарлі, який нещодавно перед зйомками «Простої історії» помер внаслідок передозування наркотиками).

В «Простій історії» годі шукати будь-який особливий сенс, тим більше, що гра слів у назві, де «стрейт» перекладається як прямий і одночасно є прізвищем головного героя. В історії чітко зрозумілі мотиви персонажів і, разом з тим, Лінч дозволяє собі насичувати фільм своїми фірмовими дивинами, які він почав практикувати в основному починаючи з «Твін-Пікса». Власне, це розмірені діалоги із тривалими паузами, це представлення персонажів, які можуть не розуміти здавалось би елементарних речей як то абсурдний діалог в крамниці між Роуз та продавчинею, коли та зауважує на велику покупку продуктів харчування Елвіну в дорогу Роуз, що мовляв «у когось сьогодні вечірка», на що та ствердно киває головою, посміхається і перепитує «то де та вечірка?», а продавчиня із дурнуватою посмішкою здивовано каже: «я гадала, то у вас вечірка». Настільки затертий діалог родом зі старих сіткомів, але на диво в «Простій історії» він працює – підкреслює персонажів і провінційність місцевості. Або ще один абсурдний епізод, коли жінка на дорозі збиває автівкою оленя, виходить біля Елвіна і у відчаї голосить, що вона щодня їздить цією дорогою, сигналить, голосно вмикає музику, але майже кожного разу збиває оленя і не може збагнути, що не так. Практично кафкіанська сцена, після якої Елвін смажить собі оленину в оточенні чи то справжніх оленів чи то фігурки в натуральну величину, але від цього Стрейту незручно і він намагається від них відвернутися.

Власне, «Проста історія» сприймається як своєрідна притча про прощення, про возз’єднання двох братів, які довго були впертими і розсвареними. Тільки Лінч не робить цю історію мелодраматичною чи нейтрально роуд-мувівською, це фактично ностальгія за Америкою Середнього Заходу, яка зникала як і зникав Елвін Стрейт своєю подорожжю серед фермерських угідь. Також існує думка, що насправді на початку фільму Елвін не просто захворів, а помер і ця його подорож – це своєрідне перетинання річки Стікс, це потойбіччя і подорож з права на ліво слугує тому підтвердженням. А ще Лінч зобразим неідеалістичну картинку, показав своєрідних персонажів, які своєю поведінкою демонстрували, що зі світом щось не так. Наприклад, сцена в крамниці, де Елвін вибирає хапача і продавець, здавалось би його добрий приятель, намагається того нагріти. І Сам Елвін, якщо й користується добротою господарів, просить телефон, то обов’язково залишає гроші за здійснений дзвінок. Сам він у довіреній розмові із незнаймомцем зізнається, що на війні випадково застрелив одного із розвідників, який служив у їхньому загоні і що тоді всі були впевненні це справа рук німців, але сам Елвін добре знав, що це він накоїв і ніколи нікому про це не розповідав. В «Простій історії» Лінч по-своєму ідеалізує світ спогадами головних героїв, але практично одразу деконстроює його. Навіть у фінальній сцені своєрідного катарсису від зустрічі двох братів, де все розставлено в класичні щемливій манері ми разом з Елвіном дивимося на зоряне небо, проте відчуваємо незрозумілий фаталізм щойно зворушливої сцени.

2 з 2 користувачів вважає цю рецензію корисною

Коментарі:

Доктор Смалець 22 жовтня 2024, 19:10 9/10

Гарна рецензія. Проте, у мене склалось враження, що Ви не в курсі однієї подробиці - про те, що фільм біографічний і послідовно відтворює реальні події, які трапилися зі справжнім Елвіном Стрейтом (1920-1996), який одного разу вирішив поїхати на газонокосарці до свого хворого брата. https://en.wikipedia.org/wiki/Alvin_Straight