Огрубіла експресивна сатира

Magical Fleas of St. Antoniy 31 серпня 2024, 16:57

Попередження: рецензія містить спойлери

Фільм з одним найбільш насиченим візуальним наповненням, за яке не настільки соромно як за самого режисера любителя диктаторів Олівера Струна. Стрічка є елементом історичного американського контексту 1994 року - одного з найбільш насиченого насильством в медіа. Якщо є можливість дослідити американські медіа 94 року, то глядач буде вражений експресивним віддзеркаленням тогочасних подій. Тарантіно як сценарист недарма відхрестився від свого творіння, адже Стоун різко змістив акцент від історії серійних вбивць до впливу медіа на глядача, від чого сама історія не постраждала, але видала такі сенси, що бідолаха-сценарист не бажав нести відповідальність за все те візуальне безчинство, на яке пішов режисер, аби вразити глядачів. І таки вразив, адже перед нами дослідження насильства в розрізі американського суспільства. Якщо ви ставите перед собою, як в старій-добрій Америці до влади приходять різноманітні дикі персонажі, то ось перед вами магнум-опус спроби зазирнути в котел внутрішніх справ американського духу.
В центрі сюжету пара закоханих серійних вбивць, які вирішили не прогинатися під жорстокий світ одноповерхової Америки, а натомість підняли градус насильства до нового рівня. Здавалось би, вони мали вразити систему, вразити суспільство, але суть суспільства зрізу 90-х років хотіла шоу, журналісти продемонстрували і законникам, і вбивцям, що в їхніх вбивствах немає жодної чистоти, святості чи демонічності - усе це шоу, яке змушує глядачів не відриватися від телеекранів.
Фільм візуально насичений і сповнений ультра жорстокості. Плюс фірмовий стиль Струна і його остання велика робота, після чого режисер зійшов на пси. У стрічки культовий статус, але її все одно більш оминає, опустивши очі, ніби вона зазирає в саму душу глядача і знаходить там ту пітьму, щодо якої кожен з нас присоромлено мовчить.

Коментарі: