Lilia Omelianenko

Гуманізм проти ненависті

Оскар - 1994, "Найкращий фільм", переможець

Епіграф: “Всё что нужно для триумфа зла — это, чтобы хорошие люди ничего не делали” Едмунд Берк

Це той самий унікальний випадок, коли позитивні очікування перевершуються, а скепсис розвіює сам фільм, відволікаючи собою від процесу його неперервної оцінки.

Подумала я спершу, що фільм - про поступове переродження людини, про зміну її життєвих цінностей і пріоритетів під впливом об’єктивних чинників. Потім спало на думку, що скоріше все навпаки. Люди не міняються, вони лише отримують свій “законний” розвиток або деградацію під впливом нових обставин.

Так, Оскар Шиндлер був підприємцем, якого цікавив прибуток і можливість цей прибуток ефектно витратити, а на виході ми отримуємо мало не месію, як же так вийшло? Імовірно, що загалом він був людиною непоганою, просто трохи поверховою, таким ми його і бачимо на початку. В силу своєї веселої вдачі і бурхливої енергії він не схильний задумуватися над глибинними матеріями довше 5 секунд. Хай все іде як іде, а ми з цього своє отримаємо - ось девіз таких людей. При цьому певне співчуття і адекватне ставлення до своїх працівників проявлялося у ньому із самого початку, просто не було ключовим.

Також, жоден із нас, і Оскар Шиндлер теж, не застрахований від ризику почати судити людей по собі.

Якщо ти не гориш бажанням вбивати людей просто так, то невже отой, отой і отой непоганий хлопець можуть цього справді хотіти? Мабуть, вони просто жертви обставин...

Коли з тобою, або поряд з тобою, відбувається щось настільки жахливе, настільки за рамками нормального і звичного, наскільки це можливо, мозок відмовляється сприймати і вірити, що так і правда буває, що це і правда з тобою, що жертва - саме ти.

Тим і користувалися німці, поступово, крок за кроком відбираючи у полонених євреїв все, а, насамкінець, і життя. Тим, що не буде ніякого бунту, ніякого протесту, що євреї, як нація, яка завжди звикала до негативних умов існування, вкотре захоче пристосуватися, але буде вже пізно.

Усвідомлення того, що не всі є жертвами обставин і не все має іти як іде, приводить головного героя до внутрішньої кризи, а потім - і до поступового розуміння того, що якщо можеш щось змінити - бери і міняй. Таким чином, відмова від фрази “не може бути” і прийняття реальності проявила його найкращі риси, яким до того просто не було простору і причин проявитися.

Є різні точки зору на Шиндлера як на історичну постать, але образ, створений кінофільмом, виглядає цілком логічним і завершеним. Герой, який до пори думав в основному про власну вигоду, не перетворюється на людину, готову пожертвувати власним життям, та і не прагне цього. І спосіб порятунку, який він вибирає, близький його натурі і вмінням. І дуже хотілося б вірити, що зображений образ відповідає історичній правді.

На противагу головному герою, його “ідейний опонент” - начальник концтабору, мабуть у мирний час здавався б хорошим хлопцем. Та придивившись ближче, можна було б помітити схильність до дрібного зловживання владою, або самодурства, або приниження підлеглих. Або може він був би ідеальним офіцером, а приходячи додому, прикладав би дружину головою об стіну… Або просто ходив би на полювання “випустити пар”. І ніхто б нічого “такого” за ним би не помічав, але від того ніде б не поділася вроджена (або рано набута) схильність до жорстокості і садизму. А час і умови, у яких йому довелося жити, посада, яку він обійняв, проявила цю його схильність в усій красі.

Отак і вийшло, що два чистокровні німці, обидва члени нацистської партії, приблизно одного віку, які за звичайних умов могли б бути друзями, тим не менш, пішли такими різними шляхами.

Із плюсів: Життя часто підкидає такі сюжети, що за сценариста робить одразу половину роботи, але, тим не менш, лишається друга половина - прописати персонажів і зробити так, щоб сюжет “ожив” і заграв своїми власними барвами, і це однозначно вдалося (хоч фільм і чорно-білий :-)). Адже, не дивлячись на дуже виграшну тему (особливо на той момент), є ризик або зробити оповідь занадто формальною і прісною, або цілковито ідеалізувати персонажів, перетворивши кінокартину на агітполотно чи слізодавилку (чого я, до речі, боялася). Як на мене, у творців вийшло втримати необхідний баланс.

Не можна не згадати також акторську гру (блискучий тандем Нісана та Файнса) і оригінальні візуальні рішення.

Із мінусів: одна із сцен ближче до фіналу, у якій головний герой виголошує промову перед своїми працівниками, зображує його у такому світлі, що неначе от-от - і він зможе претендувати на лаври Ісуса Христа, що все ж, як на мене, для нього трохи нехарактерно. Тим не менш, це впадає в око далеко не всім, тож імовірно, це просто моє суб’єктивне сприйняття.

Резюмую: якщо я дивлюся фільм і по ходу перегляду забуваю про те, що можна ж у ньому і недоліки пошукати, якщо він настільки захоплює або вражає, то він однозначно вартий високих оцінок. Можна навіть передивлятися його, скажімо, раз на 5-7 років, щоб не забувати про те, чим закінчується шлях гуманізму, а чим - шлях ненависті.

Цитати:

Тот, кто спасает одну жизнь, спасает весь мир

Власть — это когда у нас есть все основания убить, но мы этого не делаем

Оцінка: 10


Коментарі:

Увійдіть, будь ласка, щоб коментувати

Ми в соціальних мережах:



Касові Збори, грн
(Квітень 12–15)

Сьогодні в кіно

Скоро в кіно

Форум

Останні рецензії