В основі сценарію останньої незавершеної режисерської роботи Олександра Довженка лежала книга 1949 року американської журналістки Анабелл Бакард «Правда про американських дипломатів» (вийшла російською та англійською мовами), яка викривала поведінку американського посольства у Москві. У розпал холодної війни Анабелл Бакард, співробітниця інформвідділу американського посольства, приїхала до Москви і стала радянською громадянкою. Її зразу помітили спецслужби, і радянська пропаганда вирішила зробити з її життя повчальну історію про те, як гарно жити у СРСР, і зняти фільм. Зйомки доручили Довженку. Головною метою було створити памфлет, що розвінчував би американський імперіалізм. Фільм з самого початку планувався як пропаганда, а як відомо, Довженко дуже не любив пропаганду. Але наказ Сталіна потрібно було виконувати, якщо режисер хотів працювати й надалі. Фільм не вийшов на екрани у авторському варіанті.
1648 рік. Україна під гнітом Речі Посполитої. Шляхта спалює село за селом. Гетьман війська запорізького Богдан Хмельницький збирає на Січі козаче військо захисників батьківщини.
За п'єсою О.Корнійчука, який цькував Володимира Сосюру, та оспівував комунізм
Визволення — документально-історичний фільм-хроніка про приєднання Галичини до Радянської України у 1939 році. У вересні 1939 року, коли за пактом Молотова — Ріббентропа територія балтійських країн та заходу України перейшла до Радянського Союзу.
Довженка відрядили в Галичину як режисера-документаліста. Впродовж двох місяців він з операторами об'їжджає західні землі України для створення фільму, що мав демонструвати «визвольний» похід Червоної Армії землями, які вийшли з-під «гніту буржуазної Польщі». Група побувала у Тернополі, Добрушині, Галичі, Станіславі, Коломиї, Косові, Львові, Чернівцях.
Режисер, який водночас був блискучим трибуном, виступав на сходах селян, мітингах, розповідаючи про «щасливе життя Країни Рад», у той час, коли ті вже знали про колективізацію, про голодомор, про масові репресії у Наддніпрянській Україні.
Дія відбувається на початку 1919 року, перед поваленням гетьманату, коли московські окупаційні війська за підтримки українських колаборантів насувались на Київ.
Гріша Фокін, юний спортсмен-комсомолець закохується у поважну жінку Марію Степанову, дружину видатного професора Юліана Степанова. Довкола цього трикутника і розгортається основна інтрига фільму, в той час, як самих головних героїв непокоять проблеми рівності людей, діалектичності кохання, свободи вибору та взагалі припустимості адюльтеру. «Суворого юнака» доволі влучно називають одним із найцікавіших, найзагадковіших та найбільш химерних радянських фільмів 1930-х років. Зафільмована в декораціях сталінського неокласицизму, які так нагадують «Олімпію» (1936) Лені Ріфеншталь, ця стрічка була знята за кіноп’єсою Юрія Олеші.
Скульптор Мартин Бруно опиняється в центрі політичного скандалу, коли його роботу – статую Христа для міського собору – знищують під час презентації на вимогу замовника-депутата. Звинувачений у комуністичній провокації, Мартин намагається порозумітися з чиновником у нього вдома, але знаходить його мертвим. Заарештований та звинувачений у вбивстві, художник стає об'єктом показового процесу, який розпалює іскру повстання у місті.
Іван — український радянський художній кінофільм (чорно-білий). Перший звуковий фільм Олександра Довженка. Фільм вийшов на київські екрани 06 листопада 1932 року.
Зберегти в
Коментарі:
Поки коментарів нема. Будьте першими - напишіть коментар!