Лев Колодуб

КОЛОДУ́Б Лев Миколайович – композитор, педагог, му­­зично-громадський діяч. Син Лі­­дії, чоловік Жанни, двоюрідний брат Ганни, батько Окса­­ни Колодубів. Акад. НАМУ (2004), проф. (1985). Нар. арт. України (1993). Чл. НСКУ (1959). Нац. премія України ім. Т. Шевченка (2010). Премії ім. Б. Лятошинського (1997), ім. М. Вериківсь­кого (2001). Орден «За заслуги» 3-го ступ. (2000). Лауреат Міжнар. конкурсу композиторів ім. І.-С. та М.-П. Коців (Київ, 1992). Закін. істор.-теор. і композитор. ф-ти Харків ... . консерваторії (1954; кл. композиції М. Тіца). Відтоді – звукореж. Укр. радіо, 1956–58 – референт із пропаганди СКУ. Від 1958 – у Нац. муз. академії України (усі – Київ): 1997–2002 – зав. каф. муз.-інформ. техноло­гій, від 2002 – проф. каф. композиції, інструментування та комп'ютер. технологій. Серед учнів – С. Бедусенко, І. Демарін, О. Жилінський, С. Луньов, О. Осад­­чий, В. Польова, Г. Сась­­ко, О. Яворик.

Голова правління Муз. фонду України (1988–94) та Київ. орг-ції НСКУ (1994–99). Від 1985 очолював Асоц. діячів духової музики України Нац. всеукр. муз. спілки. Здійснив тран­­скрипції, оркестрування та редагування творів укр. композиторів М. Лисенка, В. Косенка, М. Вериківського, А. Рудниць­кого, Л. Ревуцького, С. Жда­­но­­ва, М. Скорульського, М. Тіца, А. Штогаренка, К. Домінчена. Невичерпність творчих ідей ком­­позитора – від захопленого від­ображення в музиці нескінчен­но мінливого світу нар.-поет. фантазії або вогняного темпераменту українців до глибокого, зосередженого роздуму над одвічними проблемами буття. К. демонстрував, не впадаючи у безплідні експерименти, природ. чином трансформовану звичай­ну майстерність у щось величне. У його музиці присутні всі діючі виражал. засоби. На основі вір­шів з «Кобзаря» та під впливом ілюстрацій до нього, виконаних укр. художниками, створив симф.-думу (Симф. № 2) «Шевченківські образи» (1964).

Тв.: опери – «Дума про Турбаї» (1951, лібрето О. Колодуба, В. Бичка), «Про­­будження» («Дніпровські пороги», 1976, лібрето Г. Бодикіна; поставлена у Дні­­пропетровську, 1977), «Незраджена лю­­бов» (1985, лібрето В. Грипича за поемами А. Малишка; поставлена в Одесі та Донецьку, 1985), «Поет» (1988–2001, лібрето О. Біляцького, З. Сагалова; поставлена у Харкові, 2001); балет «Вічний вогонь» («Жовтнева легенда», 1967); мюзикли – «Пригоди на Міссі­сіпі» (1971, у співавт. з Ж. Колодуб), «Місто закоханих» (1968; обидва – лібрето Д. Кісіна), «Кохаю тебе» (1975, лібрето Д. Шевцова за п'єсою «В день весілля» В. Розова); вокал.-симф. пое­­ма «Світе ясний, світе тихий» для те­­нора, чол. хору та симф. оркестру на мелодію М. Лисенка (2006); для симф. оркестру – симф. поема «Великий ка­­меняр» (1954; 2-а ред. – 2011), 13 симф. (1958–2011), «Українська карпатська рапсодія» № 1 (1960; також версія для духового оркестру), № 2 (1974), «Гу­­цульські картинки» (1967), Симфонієта № 1 (1999), «Українська симфонієта» (2007, у співавт. із Ж. Колодуб), п'єса «Троїсті музики» (1979), 5 сюїт «Україн­ські танці» (1996–2002); для струн. ор­­кестру – «Сім українських народних пісень» (1987); «Турівські пісні» (1997); концерти з оркестром – 2 для скрипки і камер. оркестру (1992, 2000), для 2-х скрипок (2003), для гобоя (2002), 3 для кларнета (1995, 2003, 2010), для фагота (1997), 3 для валторни (1972, 1980 – зі струн. оркестром, 2006 – із симф. оркестром), 2 для труби (1986, 1996) та тромбона (1986, 2002); «Епіч­не концертіно» для туби (1976); твори для духових оркестрів та ансамблів; різнохарактерні п'єси для струн., духо­­вих та удар. інструментів; для хору – цикл «Прилуцькі пісні» (1995), чол. хор «Ой діброво – темний гаю» (1990, сл. Т. Шевченка); цикл романсів (серед них – «Закувала зозуленька», «Тополя», «Зо­­ре моя вечірняя», «Доленько моя», «Утоптала стежечку»; усі – сл. Т. Шев­­ченка); твори для фортепіано; обробки укр. нар. пісень, пісні; музика до фільмів та вистав. Читати далі