Бідний ірландський хлопець (Круз) та дочка багатого землевласника (Кідман) наприкінці XIX століття тікають до Америки, щоб здобути там власну землю і особисте щастя... “Медовий” фільм Круза і Кідман. Тим, кого не цікавить можливість побачити зірок в той період, може сподобатись хіба що видовищна фінальна сцена перегонів.
Серіал був задуманий, як освітня програма для дітей та підлітків, що висвітлював історичних постатей і важливі події минулого, з використанням коцепції пріквел до фільмів як принаду. Більшість епізодів мають особливість стандартної формули від старшого (93-річного) Індіани Джонса (роль якого грав Джордж Холл) до теперішніх днів (1993) Нью-Йорк його зустрічають люди, які спонукають його згадати та розповісти про свої минулі пригоди. Розповідаючи ці історії він буде уявляти себе малим хлопцем (10 років, якого грав Корі Керріер), чи як підлітка (16 - 21 років, якого грав Шон Патрік Фленері). У одному епізоді, 50-річний Інді (якого грав Гаррісон Форд) поринає у минуле. Спочатку план полягав для серій у чергуванні пригод Інді, коли той був дитиною (Корі Керріер) і тінейджером (Шон Патрік Фленері), але врешті-решт особливістю епізодів стала версія Фланері, де домінувало послідовне сполучення, а не чергування. У кінці серій старший Джонс дізнається, що має дочку, внуків і правнуків. Нічого не згадується про сина, хоч він був показаний у фільмі Індіана Джонс і королівство кришталевого черепа.
Крісті Браун народився у великій бідній ірландській родині. Інвалід з дитинства — церебральний параліч — Крісті зміг жити і боротися завдяки вірі матері, допомоги лікаря, підтримки сім'ї. Рухаючи лише лівою ногою, він відкрив у собі нове життя - став художником і письменником.
Історія респектабельного французького правника Жана Шавеля, який випадково був ув'язнений під час німецької окупації, а після закінчення війни повернувся у вже зовсім інше місто і в інше життя...
Головний герой, Вінстон Сміт, живе в Лондоні, працює в Міністерстві Правди і є членом Зовнішньої Партії. Він не поділяє партійних гасел і ідеологію, і в глибині душі сильно сумнівається в партії, навколишній дійсності і взагалі в усьому тому, в чому тільки можна сумніватися. Щоб «випустити пару» і не зробити нерозважливий вчинок, він купує щоденник, в якому намагається викладати всі свої сумніви. На людях же він намагається виглядати прихильником партійних ідей. Однак він побоюється, що дівчина Джулія, яка працює в тому ж міністерстві, шпигує за ним і хоче викрити його. У той же час він вважає, що високопоставлений співробітник їхнього міністерства, член Внутрішньої Партії О'Браєн, також не поділяє думки партії і є підпільним революціонером.
Одного разу опинившись у районі пролів (пролетаріїв), де члену партії з'являтися небажано, він заходить у крамницю лахмітника Чаррінгтона. Той показує йому кімнату, і Вінстон мріє пожити там хоча б тиждень. На зворотному шляху йому зустрічається Джулія. Сміт розуміє, що вона стежила за ним, і приходить у жах. Він коливається між бажанням убити її і страхом. Однак він перемагає страх і не наважується наздогнати і вбити Джулію. Незабаром Джулія в міністерстві передає йому записку, в якій зізнається йому в коханні. У них зав'язується роман, вони кілька разів на місяць влаштовують побачення, але Вінстона не покидає думка, що вони вже небіжчики (вільні романтичні відносини між чоловіком і жінкою, які є членами партії, заборонені партією). Вони знімають кімнатку у Чаррінгтона, яка стає місцем їх постійних зустрічей. Вінстон і Джулія наважуються на божевільний вчинок і йдуть до О'Браєна і просять, щоб він прийняв їх до підпільного Братства, хоча самі лише припускають, що він у ньому перебуває. О'Браєн їх приймає і дає їм книгу, написану ворогом держави Голдстейном.
Через деякий час їх заарештовують у кімнатці у містера Чаррінгтона, бо цей милий старий виявився співробітником Поліції думок. У Міністерстві Любові Вінстона довго катують. Головним катом, на подив Сміта, виявляється О'Браєн. Спочатку Вінстон намагається боротися і не відрікатися від себе. Однак від постійних фізичних і психічних страждань він поступово відрікається від себе, від своїх поглядів, сподіваючись відректися від них розумом, але не душею. Він відрікається від усього, крім своєї любові до Джулії. Однак і цю любов ламає О'Браєн. Вінстон відрікається, зраджує її, думаючи, що він зрадив її на словах, розумом, від страху. Однак коли він уже «вилікуваний» від революційних настроїв і на волі сидить в кафе і попиває джин, то розуміє, що в той момент, коли він відрікся від неї розумом, він відрікся від неї повністю. Він зрадив свою любов. У цей час по радіо передають повідомлення про перемогу військ Океанії над армією Євразії, після чого Вінстон розуміє, що тепер він повністю вилікувався. Тепер він дійсно любить партію, дійсно любить Старшого Брата.
Двоє великих акторів - Роберт де Ніро і Роберт Дювал грають ролі двох братів, що шукають таємничого вбивцю, чия жорстокість не вкладається в рамки звичайного розуміння - тіло жертви розрізане навпіл. Розслідуючи це звіряче вбивство юної повії, офіцер поліції Том приїжджає в місто, де живе його брат - священик Десмонд Спелласі. У справі виявляються замішаними найбільш шановані люди міста, які жертвують величезні гроші на благодійність і церкву. Так чи інакше, але і священик, і поліцейський теж втягуються в цю брудну гру, де запах грошей отруює душі всіх смертних...
Tales of the Unexpected is a British television series which aired between 1979 and 1988. Each episode told a story, often with sinister and wryly comedic undertones, with an unexpected twist ending. Early episodes were based on short stories by Roald Dahl collected in the books Tales of the Unexpected, Kiss Kiss and Someone Like You.
The series was made by Anglia Television for ITV with interior scenes recorded at their Norwich studios whilst location filming mainly occurred across East Anglia. The theme music for the series was written by composer Ron Grainer.
Життєвий шлях Ісуса Христа від Різдва до Вознесіння відтворений тут до найдрібніших подробицях. Це біографія реальної людини, що саме в цій якості викликає інтерес у жителя XX сторіччя з його підвищеним інтересом до власної особи. Навіть ті, хто добре знайомий з текстом Нового Заповіту, рідко розрізняють за ним історичну подію - настільки від нас далекі ці часи.
Тут в старе хутро влито молоде вино.