Я просто не міг не написати. Цей фільм не вартий хвалених відгуків критиків.
Мало того, що це якийсь дивний мікс дзвінка, воно (it follows) та нотки мари, тут ще ми побачимо скримери та марення кожні 10 хвилин. Як оригінально. Мабуть, режисер вийшов з минулого століття прямо у 2022.
Дивне відчуття від перегляду: фільм має чіткий сюжет, але розуміти його можна дуже по-різному. Персонажі підкидають версії, але кожна швидше названа, ніж розвинена далі пари реплік.
Працюючи з пацієнткою, психіатр Роуз стає свідком її самогубства. В свою чергу пацієнтка бачила самогубство свого наукового керівника за тиждень до того, а той - іншої жінки. Ланцюжок смертей пов'язує те, що всі, хто в нього включаються, бачать у різних людях моторошну сутність. Якась істота вселяється в довколишніх, глузує зі своїх жертв, а потім вони накладають на себе руки вигадливим способом. Тепер черга Роуз вкоротити собі віку. В неї максимум тиждень, але найближчі люди вважають, що в неї просто поїхав дах.
Можна розуміти все дуже критично, що всі жахи були галюцинаціями Роуз, включно з розслідуваннями та першим самогубством. Що справа дійсно, як їй кажуть колеги, в дитячій травмі та почутті вини перед матір'ю. Можна припустити, що сутність реальна і їй просто смачні люди з душевними ранам ... и. А може Роуз зіграла на упередженнях щодо її спадкових хвороб і драматично зробила з себе жертву. Або ж її хлопець весь час підігрував їй, щоб довести до самогубства. Та все це здогадки, бо на глядачів покладається вирішити самим. Піднято багато тем, від упереджень до психічно хворих і до залежності від уваги довколишніх людей. І жодна не розкрита.
Поряд з моторошними посмішками є найтупіші скримери, коли все тихо-мирно, а потім страшна пика у-у-у! Наприкінці міститься огидна сцена з м'ясною бабою (саме так буде найточніше це описати), що виглядає просто зайвою в досі психологічних жахах. Дійсно несподівана, некомфортна сцена - це з зарізаним котом посередині фільму, і вона за силою така одна.
Мораль цієї байки: травми породжують травми, всі ми заручники страху перед думкою інших і зі своїми проблемами як правило боремося сам-на сам. Сумно, але реалістично. А от сама байка могла б мати побільше самобутності. Самої хижої посмішки замало, щоб назвати "Усміхайся" чимось більшим за ще один малобюджетний фільм жахів.