| Країни: | США |
|---|---|
| Жанр: | драма |
| Прем'єра в світі: | 1 січня 1999 |
| Режисер: | Хесус Франко |
A former European actor Don Martin has retired with his disjointed "family" to his own private island, "The Paradise." After a few years, the entire group has disintegrated into shameless, selfish and dishonest personalities.
Код для перегляду рейтингу кінобази Виробничі компанії:
Режисер: Хесус Франко
Сценаристи: Жан-Клод Кар'єр, Хесус Франко
Попередження: рецензія містить спойлери
Натрапив на фільм випадково, поки шукав інший фільм зі схожою назвою. Яке ж було моє здивування, що кінч виявився абсолютно бронебійним снарядом, готовим посперечатися з "Кімнатою" Томмі Вайсо в меметичності.
Замість сюжету тут якась сюріалістична замальовка. Безлюдний острів десь біля берегів Іспанії. На острові живе бодіпозитивний Дон Мартін зі своєю дивною родиною: дружиною Тонею, коханкою Джиною Мірабель, андрогінною донькою Беатріс і якимсь сусідським гітаристом Гербі, який обслуговує родину, але тусує строго в сараї з очей подалі. Всі герої нон-стоп кохаються, мастурбують і сумують, дивлячись на танкери з нафтою, що пропливають повз. Дон Мартін постійно вдається до рефлексії на своє акторське минуле, душить домочаців акі Отелло, а також бродить по окрузі з біноклем, підглядаючи за голою донечкою. Тим часом Гербі та Беатріс випадково дізнаються, що у старого є на острові СКАРБ (це натурально піратська валіза із золотом та діамантами). Тут знаходится стара афіша, з якої герої дізнаються, що Мартін ніякий не актор, а натурально клоун. На цьому персонажі випадають із історії більше їх не покажуть.
Таке трапляється раз на мільйон. Проклацуючи черговий низькобюджетний фільмец ти зненацька зупиняєшся і розумієш, що останній екземпляр тебе повністю поглинув. Чарівна пришелепкуватість сюжету та персонажів не може не зворушити.
Не знаю, чи було так задумано, але актори грають дуже надмірно та театрально. Домінує безумовно Дон Мартін – він через фразу декламує Шекспіра, карикатурно роблячи ручки. Він ще й схожий на божевільного пірата, що виглядає максимально дико.
Знятий фільм аматорськи – на любительську камеру без світла та декорацій. В наявності аж дві локації (будинок та руїни), десяток однакових кадрів плаваючої кукли, а більшу частину фільму в кадрі голі жінки не першої свіжості. 5-6 хвилинні сцени сексу зняті з одного плану під заунивну музику - інфернальне видовище.
Сюжет як такий відсутній - персонажі з'являються і зникають, а їх лінії обриваються тільки-но розпочавшись. Наприклад, Беатріс з'ясовує, що її мамка – їй не мамка. Інформація зовсім її не бентежить - вона просто з покерфейсом йде. Більше до цієї розмови ніхто не повернеться. Фінал так взагалі незрозуміло звідки взявся: несподівано на острів потрапляє дикуватий мужик Маріо - колишній коханець Мірабель. Він проситься у Дона Мартіна зайняти господарське ліжко щоб потрахати коханку вдосталь. Той радісно погоджується, але підглянувши на коїтус, чомусь вбирається як торреадор, заколює закоханих і топиться в морі. Актора образити може кожен.
Що за підсумком: на всю голову незалежний фільм, начебто драма, але по-факту - еротична комедія про фетишиста з убивствами. Всім рекомендую, поржете.
Увійдіть, будь ласка, щоб написати рецензію
Увійдіть, будь ласка, щоб коментувати