Оскар - 2007, "Найкращий фільм", номінант
Під час перегляду я все тримала в голові недавно переглянутий фільм "Зіткнення". Адже в останньому одним з основних посилів було зображення мультикультурної взаємодії, а анотація фільму "Вавилон" вкупі з назвою відсилає нас до біблійної історії з вежею, через яку люди почали говорити різними мовами і перестали розуміти одне одного. Тільки якщо "Зіткнення" концентрується на взаємодії всередині однієї країни, і на тематиці расизму, шовінізму та всіляких стереотипів, то "Вавилон" охоплює більш глобальні масштаби.
Для запуску сюжету фільму автор аж занадто буквально використовує тезу про рушницю, яка має вистрелити, водночас досліджуючи те, які масштабні наслідки може спричинити така рушниця у нашому глобалізованому світі. Один вчинок запускає ланцюжок подій на чотирьох континентах одночасно, і цим нам неначе хочуть сказати: всі ми пов'язані, від дій одного залежить благополуччя іншого, н ... авіть якщо це не завжди очевидно.
Водночас фільм побіжно піднімає тему культурних відмінностей і поняття норми. Так, що нормально і весело для азіатської школярки, було б недопустимо для арабської дівчинки, що видається цілком адекватним для марокканського пастуха, ніколи б не дозволив собі благополучний американець, а те, що здатне шокувати дитину із Сполучених Штатів, є буденністю для мексиканських дітлахів, і навряд чи тут може йти мова про те, що хтось із них більш чи менш правий. Люди сприймають життя відповідно до умов, у яких вони зростали та існують, виробляючи відповідні реакції та механізми захисту.
Водночас, вимушена взаємодія людей із різних культур часто викликає у них плеяду найрізноманітніших і доволі полярних емоцій, але також збагачує новими враженнями, коли люди готові почути одне одного, або ж навпаки, створює додаткові проблеми, коли вони не готові (наприклад, комунікація марокканської влади та американського посольства, яка мало не скінчилася фатально для однієї пораненої жінки). Готовність підставити плече та прийти на допомогу іноді споріднює та дозволяє порозумітися і без слів, у той час як із співвітчизниками іноді ніякі слова не допомагають...
Є лиш одна річ, яку автор ставить у вину деяким героям - це дурість, і вона не залежить ні від статі, ні від віку, ні від національності, і за неї обов'язково доведеться платити. Якщо одні герої своїми діями запускають механізм катастрофи, але навряд чи вони могли б з упевненістю сказати, до чого призведуть їх дії, то інші просто мали б додати два та два і отримати чотири, але вони цього не роблять. І саме ці останні отримують цілком логічний результат своїх дій. Карма наздоганяє їх, і добре, якщо вони зроблять правильні висновки на майбутнє, бо з теперішнім нічого вже не вдієш.
Із мінусів: кіно доволі споглядальне і радує нас операторською роботою, численними планам колоритної масовки, картинами пустельної природи та урбанізованих локацій, однак через ці тривалі беззвучні сцени моментами неначе трохи втрачає динаміку, пропускає момент, коли глядач перестає поринати у ситуацію і починає очікувати подальшого розвитку подій. Одначе, це моя глибоко суб'єктивна думка.
Також по сюжету були помічені два дивні моменти: із дружиною американця, яку він у телефонній розмові називає сестрою (можливо, це помилка дубляжу), і з мексиканською нянею, яка, виявляється, працювала у США нелегально, хоч тоді не зовсім ясно, як вона могла постійно їздити додому через кордон протягом 16 років, не викликаючи ні в кого підозри.
Резюмую: майстерно зняте кіно, автори якого часто займають позицію спостерігача, але з неї намагаються охопити максимальну кількість ракурсів, даючи можливість глядачеві самому прийти до потрібних висновків. Не будучи ні новаторським в плані вибраної теми (про мультикультурну взаємодію вже чого тільки не знімали), ні в плані засобів художньої виразності (Іньярітту по суті старанно повторює свою ж власну авторську стилістику, опробувану ним у картині "Сука-любов"), фільм все ж лишається добротним і дуже якісним представником жанру, здатним задовольнити вибагливого прихильника.