Дуже чекаю цю стрічку в онлайн кінотеатрах, так як в нашому місті немає показу, а з'їздити в Київ на перегляд маю змоги( Я думаю що цю стрічку повинен подивитись кожен Українець, і для цього повинна бути можливість. Тому прошу викласти стрічку на якусь онлайн платформу, хочу фінансово могти підтримати творців стрічки
Українські журналісти справді вчинили справжній подвиг, коли залишились в Маріуполі, коли ВСІ іноземні журналісти вже були залишили місто. Без їхнього ризику та відчайдушності ми би не побачили багатьох речей, які відбувались в облозі, не мали би справжніх документальних кадрів, якими стали ці відео. Фільм фокусується на цивільній стороні облоги Маріуполя, але значно оминає військову складову. Військові тут якби в стороні і може скластися враження, що місто майже ніхто не захищав.
Західний глядач також дивуватиметься, коли послухає мешканців Маріуполя, які відверто звинувачують українську армію в обстрілах міста. І хоча автор фільму чітко пояснює, що у стані відчаю люди починають звинувачувати всіх, саме ті кадри залишили неприємний післясмак.
Фільм також чітко показує, що лише упродовж декількох днів облоги людська натура показує своє справжнє нутро, коли "добрі стають кращими, а погані ще гіршими".
Обовʼязково перегляньте цей фільм і покажіть іноземним друзям. Це ... не про Оскар, це про бажання Москви влаштовувати наступні маріуполі в Україні та Європі. І це потрібно розуміти всім.
Про подвиг українських журналістів Мстислава Чернова, Євгена Малолєтки та Василиси Степаненко я вперше почув з новин понад рік тому. Саме ці героїчні люди прорвали тоді “інформаційний блекаут” і показали всьому світу, що саме відбувалося в перші 20 днів у Маріуполі. Багато з їхніх футажів та світлин ви бачили в новинах, в телеграм каналах, у фейсбуках з твіттерами тощо. Завдяки їм всі побачили ті жахливі кадри з пологового будинку, кадри з танком, що прицільно стріляв по багатоповерхівках, світлини з нашими лікарями, що без світла, води та опалення намагались рятувати людей. Всі ці та інші моторошні світлини з російськими воєнними злочинами, що вчинялись у Маріуполі, вдалося зафільмувати та врятувати як завдяки героїзму журналістів, так і завдяки героїчним та сміливим маріупольцям.
І ось більш ніж через рік, Мстислав Чернов разом зі своєю командою з тридцяти годин відзнятого та збереженого матеріалу зробили 95-ти хвилинний повнометражний документальний фільм про події, що відбулись ... з 24 лютого по 16 березня 2022 року в Маріуполі, свідками яких вони особисто стали. І, як ви напевно вже зрозуміли — кіно вийшло дійсно страшним, бо окрім героїзму українських військових, героїзму та самовідданості місцевих лікарів, цей фільм також показує і те абсолютне зло, яке без стуку зайшло в наш дім.
«20 днів у Маріуполі» дійсно важко дивитись, бо цей фільм про наше спільне, задокументоване горе. Воно про наш біль, про жах і тортури, які здійснив над маріупольцями страшний ворог — росіяни. Але це той фільм, який треба дивитись та про який треба говорити, щоб якомога більше людей почуло про ці злочини. Розумію, що багато українців можуть бути не готові дивитись таке кіно, але про те, що стало з Маріуполем, що стало з нашими людьми — обов’язково треба постійно говорити, треба зберегти про це пам’ять. Тут я хотів би процитувати (не дослівно) слова режисера: "Якщо не заповнювати інформаційний вакуум (який так чи інакше з часом утворюється) правдою, ворог обов’язково заповнить його брехнею."
І щоб ця правда жила, щоб її чули та щоб пам’ятали — нам треба про це говорити, заповнювати інформаційний вакуум. Фільм «20 днів у Маріуполі» Чернова якраз і робить це — заповнює вакуум задокументованими злочинами Росії. Яким би жахливим та страшним не було зло, як важко нам не було б на нього дивитись, ми не можемо відвертатись від нього та закривати очі, ми маємо набратись сміливості та подивитись страху у вічі.