5/10 Не в старості річ

Оскар - 2008, "Найкращий фільм", переможець

Для творчості братів Коенів є характерними кілька ключових моментів, які вони використовують, мабуть, у всіх своїх кінокартинах. Принцип невизначеності, що стверджує відсутність фатуму, долі, і чіткий зв’язок між діями персонажів та результатами цих дій. Принцип доміно, коли один, іноді навіть не дуже значний, епізод, запускає ланцюжок подій, часто доволі кривавих. Принцип, який можна сформулювати як “світом править не таємна ложа, а явна лажа”, або ж просто принцип ідіотизму - коли сюжетна спіраль закручується через те, що хтось із персонажів - ідіот, або чинить по-ідіотськи, чи просто наперекір логіці та здоровому глузду.

Ще одна ознака, якою завжди вирізнялися фільми братів Коенів - це реалізм, увага до деталей, чітка осмислена ідея, а також наявність легкої та доречної іронії навіть у чистих драмах, таких, як “Фарго”. І що, скажіть мені на милість, сталося із моїми улюбленими авторами, коли вони знімали “Старим тут не місце”?
Підемо по порядку. Дана кінокартина - це драма, повільна, тягуча і серйозна, навіть із певним ухилом у триллер, і водночас у філософську притчу. Основні принципи у цьому фільмі все ж витримуються, тільки ланцюжок подій запускається не ідіотизмом, а простим людським співчуттям, що проявилося в дуже недоречний момент. Але оскільки ні гумор, ні екшн не можуть служити компенсуючими факторами, подібний фільм повинен створювати хороший саспенс, бути адекватно реалістичним і нести чітку та осмислену ідею. І якщо з саспенсом у нас все до пори непогано, то з реалізмом не задалося майже відразу.

Головний протагоніст у виконанні Джоша Броліна заявлений як доволі розумний мужик з характером. Але чи можливо бути настільки екстрасенсом, щоб на місці перестрілки, де стоїть п’ять машин і більше десятка трупів, одразу визначити, що когось одного не вистачає? Причому суть не в тому, що він побачив підозрілий слід, який вів від місця в пустелю, він просто це якось ДІЗНАВСЯ, і все. Мабуть, пострибав серед трупів з уявним бубном. По ходу діла ми також будемо спостерігати у його виконанні всілякі багатокроківочки (зрозумілі і не дуже), покликані збити зі сліду того, хто йде за ним. Але при цьому настільки геніальна людина навіть не здогадалася перевірити ту саму валізку з грошима! І річ навіть не в тому, що він мав би здогадатися про передавач, захований серед пачок. Тут якраз немає нічого дивного, що людина, не близька ні до криміналу, ні до правоохоронних органів, не розглянула такий варіант. Просто у валізі могла бути, наприклад, вибухівка, або там міг бути нарізаний папір у пачках замість доларів, або ще якась дурня… треба ж хоча б подивитися, що ти везеш і куди! Не менш геніально було відправити дружину до матері, хоч очевидно, що це перше місце, де її будуть шукати, коли не знайдуть вдома… У Коенів бували різні персонажі, і розумні, і не дуже, але щоб герой був водночас і розумний, і дурко - таке я спостерігаю вперше.

Персонаж Хав’єра Бардема - найманий убивця Антон Чигур - виглядає, як йому і годиться, інфернально та зловісно. Чистий психопат, зло в людській подобі, що діє за якимись, відомими лиш йому одному, принципами. Нечутливий навіть до власного болю, а значить, однозначно невразливий до чужого. Дуже харизматичний персонаж, але своєю всюдисущістю він нагадав мені героя Рутгера Хауера із кінокартини “Попутник” 1986 року. Він теж спершу виглядав як звичайна людина, однак чим далі, тим частіше почав без пояснень просто знаходити героїв у випадковому місці і просто всіх підряд вбивати. Дякувати Богу, Антон Чигур хоч не перебив цілий поліцейський відділок, обмежившись одним неуважним копом. Та все ж “Попутник” - це триллер 80-х років, який використовує все ту ж концепцію інфернального зла та подекуди жертвує реалізмом задля саспенсу. А “Старим тут не місце” - драма кінця 2000-х, у якій неодноразово показують, що Чигур - людина із плоті та крові, яка регулярно отримує всілякі пошкодження свого зношеного кіллерського організму. То звідки ж його неймовірні здібності? І я навіть мовчу про те, що насправді подібна людина довго не протрималася б у професії, із його звичкою карати всіх підряд, в тому числі і безпосередніх замовників, на власний розсуд.

Всі ці речі особисто мені дуже заважали, так як акцентовано реалістична манера зйомки не давала розгулятися фантазії, а сюжетні дивовижі не давали співпереживати героям, а одне дивне постановочне рішення, яке фактично поставило крапку в історії протистояння героїв Броліна та Бардема, так і взагалі не те щоб викликало питання, але здалося необов’язковим і навіть непотрібним.

Однак у нас залишилася третя складова - ідея, яку нам по суті намагаються вживити під шкіру протягом усього фільму. Це думка про те, що світ котиться в пекло, він перестав керуватися логікою та мотивацією, у ньому панує хвороба та зло, і нам всім треба над цим замислитися. От цікаво, а раніше, років 30-50-80 тому, не було психопатів? Та були, просто через брак комунікації про них мало хто знав. У давні часи шерифи не носили зброю? Подивилася б я на таких беззбройних, наприклад, у кінці 19 століття на Дикому Заході, чи довго б вони прожили… То може, ніхто нікуди не котиться, а ці благословенні часи насправді існували тільки в чиїйсь уяві? Або ж все дуже тривіально: дерева були вищі, небо синіше, і все, що треба, стояло...

Носієм даної ідеї виступає підстаркуватий шериф, який говорить дуже багато всього, однак мало що робить. Він завжди на два-три кроки позаду, він статист, і в нього явні симптоми професійного вигорання. Своєю байдужістю він стримує пориви свого напарника, який хоче щось робити, а може, навіть, і міг би щось робити. Якщо провести паралелі з фільмом “Фарго”, то ми теж побачимо схожу ідею, але там її адептом виступає жінка-коп на пізніх термінах вагітності, і той подив та жах, що вона відчуває, не заважає їй ні вести кваліфіковане розслідування, ні самій (!) затримати небезпечного злочинця (і це якраз показано доволі реалістично). А значить, нормальна людина здатна робити свою роботу за будь-яких умов, а всілякі непрофесіонали завжди будуть звалювати провину на погоду, самопочуття, обставини, низьку зарплату, і світ, який котиться кудись не туди.

Таким чином, я приходжу до висновку, що подібним “старим” у такому світі і правда не місце, причому річ тут не у віці, а в характері та бажанні. Просто тут треба постійно вдосконалювати навики, підвищувати кваліфікацію і прагнути робити трохи більше, ніж знімати котів з дерев або зупиняти водіїв за неправильно закріплений вантаж, і якщо ти так не можеш, то толку з тебе небагато. Та і, думається мені, що в ідеальному світі, намальованому уявою шерифа Еда Тома, він сам не зміг би осмислено існувати по одній простій причині: там не потрібна поліція.

У принципі, може бути, що саме такий сенс автори і закладали у своє творіння, у такому разі, звісно ж, смислові претензії знімаються.

Резюмую: тягуче, споглядальне, триллероподібне, але не дуже реалістичне кіно з претензією на філософський сенс. Мені не дуже сподобалося.

1 з 1 користувачів вважає цю рецензію корисною
Коментарі:
Поки коментарів нема. Будьте першими - напишіть коментар!

Увійдіть, будь ласка, щоб коментувати

Нещодавно переглянуті: