Чи бойовик буває красивим? - Рецензія до фільму «Гірко-солодкий присмак життя» / A Bittersweet Life

Цей корейський фільм в стилі неонуар починається чорно-білим зображенням верби, що хитається на вітрі. Коли колір починає повільно проникати в кадр, ми чуємо голос головного героя: «Одного чарівного весняного дня учень запитав: «Учителю, гілля саме колишеться, чи вітер колише його?» Мудрий вчитель навіть не глянув, куди показував учень, посміхнувся і промовив: «Це не гілля і не вітер, це твоє серце і розум».
Сонву (Лі Бьонхон) — людина, чиє серце та розум закриті для вітру, дощу чи руйнівних емоцій. Протягом останніх семи років він служить своєму кримінальному босу з непохитною вірністю. Він керує елітним баром під назвою La Dolce Vita (що перегукується з корейською назвою фільму), уміло та ефективно розправляється з людьми, які стають на шляху боса. Той настільки довіряє йому, що просить Сонву слідкувати за його коханкою і вбити її, якщо вона буде невірною.
Фільм показує, що може трапитись, коли замерзла душа раптом почне танути. Здається, це тільки романтична сюжетна лінія. Але все не так просто. Раптове танення душі, яка зворушилась ніжністю дівчини, прекрасною музикою, викликали безрозсудність, що потім перетворились на лють і відчай, коли Сонву зрозумів, що його зрадили.
У фільмі, відповідно до жанру, багато насильства, жорстокості, іноді навіть чорного гумору, який чомусь багато глядачів не бачать. Проте, один зі способів перегляду цього фільму – насолоджуватись деталями. Як же гарно смакує Сонву останні шматочки свого десерту перед тим, як спуститися вниз і брутально лупцювати бандитів, що зайшли на його територію. Неймовірний ракурс босих ніг Хесу, коли Сонву вперше побачив її. Досконало оформлений дім, де живе дівчина, в якому жахлива лампа, подарована покровителем, може викликати лише саркастичну посмішку. І якою доречною там буде інша лампа, прощальний подарунок Сонву, червона, звичайно. Це ж неонуар.
Мені подобаються кадри зі спини, коли Сонву слухає музику. А в фіналі камера в цій же сцені показує його обличчя і посмішку, єдину посмішку за увесь фільм. Так, краса цього фільму в деталях, в візуальному ряді, в цій пронизливій музиці, яка змінюється та повторюється.
Дівчина легко поправляє волосся, але цей жест стає важливим для розуміння стану душі Сонву. Льодяне серце тане і він не здатен натиснути кнопку виклику. Це безумство чи звичайна глупота, адже йому не пробачать цю краплю співчуття. Роки вірної собачої служби нічого не варті, коли є мить непослуху.
"Не грайся з чужим життям" - виривається у Сонву, коли йому влаштовують ігри зі смертю. Та слова марні. І буде дощ та вогонь, відчай та відчайдушність, болото та кров, насильство та вбивство.
Під час перегляду фільму потрібно не лише рахувати кількість несумісних з життям ран на тілі Сонву, слідкувати за його бойовими навичками - досконалими, доведеними до автоматизму, дивуватись прекрасно виконаними бойовими сценами, стежити за суперництвом різних банд, але й помічати переосмислення понять вірності, обов'язку та субординації, відчувати порухи душі героя. Це азійське кіно у всій його красі та шаленстві. Не всі можуть і хочуть поглянути на світ очима людей іншої культури.
Як несамовито режисер грається кольорами. Теплий жовтий вночі, брудна червона кров на білій ванній, або на льоду та на сніжно-білій сорочці. Все більше червоного на білому в чорному фіналі. І зовсім легенькі зелені листочки тихо спадають на червоне під звуки прекрасної музики. Ці образи надовго залишаються в пам'яті та тривожать душу. А потім розмиваються, зникають, як зображення на вікні серед вогнів нічного міста.