Немає життя поза сценою - Рецензія до фільму «Марія» / Maria

Ім'я Марії Калас знайоме, мабуть, будь-якій людині, навіть не захоплюющійся класичною оперою. Так що зняти біографичну стрічку, ґрунтуючися на особистості величної оперної диви 20-го століття спочатку було варіантом безпрограшним. А якщо запросити на головну роль Анджеліну Джолі, то справа перетворюється на двічі безпрограшную.

Картина знята дуже розмірено, ніяких яскравих чи турбующих подій, ніяких великих відвертощів, да, навіть, біс його візьми, жодной "постільної сцени" протягом двох годин.

Але при всьому цьому дивитися це кіно приємно. Почуття таке, ніби торкаєшся хоч би не на довго, хоч трошки, до дійсно "великого мистецтва" в його абсолюті. Розкішні прийоми, компанії "тільки для своїх" в котрі входжі лише магнати, президенти та артисти рівня Марії Калас чи Мерлін Монро - все це чергується з меланхолійними, повними самотності й паризької розкіші останніми днями на цій землі однієї з найвидатніших співачок століття. Останні роки життя Касас були затьмарені смерттю Аристотеля Анасіса, найважливішого чоловіка в її житті. А головне, те, з чим вона змиритися не була здатна - втрата голосу за причин, від неї незалежних. В ітозі, занурена у депресію дива ведеть напів-відлюдницький спосіб життя, оточивши себе тільки двома вірними служниками та двома пуделями. Сприймати жорстоку дійсність їй допомогають розсипи різноманітних пігулок, прийом яких нерішуче намагається контролювати її слуга. Він же, за найкращих спонукань, наполягає (наскільки взагалі може наполягати служник) на тому, щоб Калас здавала аналізи та займалася своїм, вочевидь значно погіршившимся, здоров'ям.
Загалом, дві години хронометражу минули непомітно під чудовий саундтрек із виступів Марії Калас та гарну гру акторів. Після себе вони лишили тільки невеликий смуток о тому, що все це залишилося десь там, ближче до середини двадцятого століття.
Щоб моя рецензія не скидалася на відверті "диферамби" - напишу й пару слів о тому, що мені в цій стрічці трошки зіпсувало враження. Перше - це "вільнощі" творців фільму з хронологією. В стрічці Калас говорить, що не виступає на сцені вже чотири з половиною роки. І це неправда. На момент своєї смерті Марія Калас не виступала вже понад десять років. Навіщо так спотворювати історично-точні цифри під час з'йомок біографічної картини - мені не зрозуміло. Друге - я би назвав декотрою вільносттю припущення про галюцинації Калас. Ніхто не знає достеменно, що там з нею відбувалося в останні тижні її життя, яким був стан її психічного здоров'я. Я би всеж реалізував цей момент якимось іншим шляхом.

Ну й третє - (хоча можна сказати тут я вже чіпляюся) - це зосередженість всієї картини на постаті Джолі. Може, я трохи і не справедливий, але мені здавалося часом, що вона перегравала, ніби дещо "нарцистичне" виникало в ній, вже не героїні фільму, а саме ніби спроба довести глядачу всю велич постаті Джоли, акторки не гіршої за ту, кого вона відображає в фільмі. Ще раз, це суто моє особисте враження, з котрим багато хто не буде згодний, і, можливо, буде цілкому правий.
Як підсумок, можу сказати - картина вийшла однозначно гідною перегляду. Виключно приємна для очей, (і для вух також) з точки зору естетики й подавання. І, сподіваюся, що когось ця робота підштовхне до того, щоб відкрити енциклопедію та познайомитися ближче з історією життя однієї із найвидатніших оперних співачок минулого століття.

Я би дав картині 7 балів із 10 можливих.