Детектив чи драма? Все разом, це ж корейський філь - Рецензія до фільму «Рішення піти» / Decision to Leave

Дивилась його в кінотеатрі. Так, корейський фільм в кінотеатрі. Нонсенс. Але ж режисер прославлений та й премія за кращу режисуру на Каннському кінофестивалі. Показали обмеженим прокатом. В Кореї цей фільм став найкращим в трьох головних кінопреміях, та ще й у майже всіх номінаціях. Китайська актриса Тан Вей стала першою не кореянкою, що одержала премію за кращу жіночу роль.
Чому ж цей фільм так сподобався кінокритикам та глядачам? В чому його секрет? Я напишу про свої відчуття після повторного перегляду фільму, перегляду з субтитрами.

Цей фільм для тих, що не лише слідкує за заплутаним детективним сюжетом, спостерігає за розвитком почуттів головних героїв, але й вдивляється в деталі насолоджується ними. Бо це вишукане кіномистецтво. Витриманий в стилі неонуар, фільм сповнений багатьма красномовними деталями, на які не всі звертають увагу. Завжди похмура погода – туман, дощ, сніг, багато кадрів вночі. Жодного справді сонячного дня. Хоча для корейців дощ є символом початку чогось нового, а перший сніг – це час для зізнання в коханні. А яке чудове поєднання кольорів, їх зміна та заміна – зелений на червоний та ще й з дивною музикою, погонею, бійкою… Зелений дах, червоні вогні, червона шапочка злочинця, ніж в його руці, прекрасні очі Соре. Дрібниці? Ні, це чудово витриманий стиль неонуар.

Як гарно камера міняє кут зору, як один кадр ніби перетікає в інший, як схематичне зображення стає реальним. Яка гарна Соре. Її рухи витончені, елегантні. Це відразу помічає детектив Хеджун. Серветку вправно закидує в пакет. Наносить парфуми на шию і трішки на руку, на пластир. Він чує цей аромат. Її посмішка щира і загадкова. Її слова..
-Конфуцій сказав «Мудрі люди, як вода, доброзичливі, як гори». Я не доброзичлива. Я наче море.
-Я теж, - раптом говорить він.
Він спостерігає за нею в бінокль і відчуває себе поруч з нею, милується. Ні, він починає марити, чує її запах, тримає для неї попільничку. А вона спокійна, бо він поруч.
Кохання з першого погляду….

Його дружина така раціональна. Він вже 16 років живе в щасливому шлюбі, але чому він не може спати? Люди, які довго в шлюбі зрозуміють цей діалог
- Що ти робив так пізно на вулиці?
- Милувався морем. Люблю море.
- Ти? Чоловік, що народився в Сеулі?

Дрібниці? Так. «Молодь не уважна до деталей», сказав один філософ. Але прості слова, інтонації, жести близької людини, можуть зранити так боляче… Вони такі красномовні.
О, ці деталі… Це, як вишукана додаткова нотка в смакові вина, або незвичайна приправа у звичайній страві. Це кіно для кіногурманів. В ньому досконале все. Все має сенс. І його варто дивитись, навіть, коли ви ще цього ще не відчуваєте. Адже потрібно дивитись шедеври, потрібно виховувати смак.

Мене завжди вражає міміка корейських акторів. Вони вміють передати сильні почуття легким порухом голови, посміхатись самим краєчком губ. А їх очі. Як багато вони говорять, коли актори мовчать і тримають паузу. А глядач захлинається емоціями.
"Викинь телефон в море". Знову, море…

Фільм, який не закінчується, хвилі, що розбиваються об моє серце.
Чому вони зустрілись? Адже ніяких шансів на щастя. Ніяких. Все, як в пісні «Туман», яка звучить в фільмі. «Туманна вулиця, якою я йду сама. Твоя тінь, тінь тебе, що був колись ніжним. Все, що згадується – минулі спогади, але все одно душа продовжує тужити. Де ж та людина? Низький голос зупиняє мене за поворотом. Молю, розсій вітер, туман. Де ж та людина?».

Ще одна сумна нотка фільму. Adagietto з 5 симфонії Малера. Одна з найсумніших мелодій світової музичної скарбниці. «Я втрачений для світу», писав Малер. Так він відчував себе тоді. Так відчувають себе Хеджун та Саре. Їх руки в наручниках. Вони поруч, але не разом.

Фінал фільму.
Це фільм, який не закінчується.
Ці хвилі розбиваються об моє серце.
Шедевр.

Детектив чи драма? Все разом, це ж корейський фільм