4/10 Краса по-американськи

Попередження: рецензія містить спойлери

Оскар - 2007, "Найкращий фільм", номінант

Люблять американці знімати отаке кіно. Схоже, сюжети їм навіює вітер прерій та подих неозорих просторів рідної країни. Подорожуючи ними, будь-яка сім’я чи просто пара випадкових людей встигне познайомитися, зненавидіти одне одного, помиритися, попрощатися, знову зустрітися, а іноді навіть померти, і все це за 1 годину 40 хвилин. Третє речення пішло, а я все ще намагаюся уникати у характеристиках фільму слова “типовий”, щоб не було занадто типово, і словосполучення “нав’язло на зубах”, яке вже давно нав’язло на зубах.

Справді, перед нами звичайний представник жанру сімейного роуд-муві із набором персонажів, які, з одного боку, неначе достатньо рельєфні, а з іншого - неначе підібрані за принципом “шукаю фріка на півставки”. Ось батько сімейства, що дуже хоче заробити грошей, тому замість піти на завод чи в майстерню, намагається продати свою унікальну програму про “дев’ять ступенів успіху”, адже загальновідомо, що як не вмієш нічого сам - іди навчай інших. Брат матері сімейства - гомосексуаліст із суїцидальними нахилами. Дідусь сімейства із тягою до наркотиків та сексу. Важкий підліток, що традиційно всіх ненавидить, тому мовчить, але батьки поважають його життєву позицію. І маленька дівчинка, яка хоче виграти конкурс краси. Об’єднує увесь цей натовп мати сімейства - звичайна жінка, яка старається все встигати, але не встигає нічого. Десь я вас всіх уже бачила, хочеться сказати мені… В іншому втіленні, в різноманітних комбінаціях… Хіба що за винятком дівчинки, яка першу половину фільму майже не виходить на перший план, а більше слугує сценарною причиною для сімейної поїздки.

У кожного з цих персонажів неначе заявлена якась своя арка, але вона так і не доведена до кінця, а у декого, здається, і не починається. Найкраще тут мабуть виглядає брат у виконанні Стіва Каррела. Нещасний невдаха, що волею випадку відволікається на чужі проблеми і знаходить певну віддушину у тому, щоб зрозуміти і підтримати 15-річного племінника - такого ж соціального ізгоя, як і він сам. Каррел вміє видавати дуже красномовний вираз обличчя, яким він коментує той треш, що іноді відбувається навколо нього.

Основну частину фільму займає сама поїздка, яка працює на розкриття героїв. Але все ж, як на мене, розмови у машині, біля машини і поза машиною недостатньо цікаві, щоб приковувати увагу, і недостатньо веселі, щоб претендувати на повномасштабну комедійність, не кажучи вже про їх неоригінальність. І жарти про діда, що наставляє онука на путь істинний, і зламану машину, яку треба штовхати, і викрадення трупа ми вже точно десь бачили (а жарт із машиною ще і повторюється кілька разів).

Найцікавіше - це кульмінація, сам конкурс краси, на якому виступає маленька дівчинка, і тут треба б зупинитися трохи детальніше. Кульмінація вдалася, вона тримає в напруженні, вона неочікувана і варта перегляду. Більше того, показане є певною сатирою на дитячі конкурси краси, які занадто рано кидаються експлуатувати дитячі сексуальність, і роблять із різних дівчаток однакових ляльок Барбі.

Однак вся сатира якось загубилася на фоні висновків, які, як здається, випливають із показаного. Так, очевидно, що мама підтримувала Олів у її прагненні брати участь у подібних заходах, так як любила її та намагалася підтримувати її самооцінку. Але якщо дівчинка цінна сама по собі як особистість, навіщо апріорі водити її на конкурси, де ця сама особистість не цінується? Нам хочуть сказати, що і некрасива дівчинка має право на любов та визнання? Так, має, але ж не на конкурсі, де оцінюють зовнішні дані! До того ж зіткнення з реальним світом мало б нанести дитині таку травму, яку не нанесла б проста неучасть у такому конкурсі, а фільм поведінку матері ніяк не засуджує. Навпаки, схоже, фільм засуджує поведінку батька, який намагається відкрити дівчинці очі на реальність, яка, полягає, наприклад, у прямому зв’язку між стрункістю фігури та поїданням морозива. З іншого боку, фільм якраз НЕ засуджує поведінку батька, який налаштовує дочку на перемогу, прекрасно розуміючи, що перемогою там і не пахне...

А ще у нас є фінальний твіст: вже на самому конкурсі виявляється, що танець, який поставив для Олів її любий дідусь - це по суті стриптиз. Цікаво, а з яким номером Олів виступала на попередньому конкурсі в Альбукерке? Цікаво, а як автори фільму ставляться до того факту, що мама дівчинки, яка так підтримувала прагнення дочки виступати у подібному конкурсі, що аж витягла на цю поїздку всю свою сім’ю, так жодного разу і не поцікавилася, що ж там у неї за номер? Зате потім в очах сім’ї винні були глядачі та організатори конкурсу, які чомусь на оцінили номер з еротичним підтекстом у виконанні семирічної малої. Ні, поліцію викликати - то було, звісно, трохи зайве, але зазвичай у подібних конкурсах існують правила, які варто читати, і зазвичай у них пишуть про недопустимість сексуальних рухів, поглажувань певних частин тіла і тому подібних речей. Хтось може бути не згоден з подібними правилами, але тоді це приймає форму відкритого усвідомленого протесту, а не випадковості.

І найцікавіше, що ми так і не дізнаємося, які висновки зробила з ситуації сама дівчинка та її мама з татом, і чи зробили вони їх взагалі. Добре, що хоч підліток-любитель Ніцше трохи розгріб свої власні проблеми, і як на мене, це єдиний хороший підсумок даного фільму.

Особисто я взагалі негативно ставлюся до самого явища конкурсів краси. Мені здається, воно має поступово відмирати у нашому багатогранному світі. Однак, щоб цього досягти, треба просто не популяризувати їх і не брати у них участь, а не займатися підміною понять, намагаючись сказати, що некрасива дівчинка заслуговує на перемогу в конкурсі краси, бо вона хороша.

Резюмую: не найгірший фільм із доволі дивним посилом. Мабуть, рекомендовано любителям роуд-муві, які не сприймають світ так доскіпливо, як я.

2 з 2 користувачів вважає цю рецензію корисною
Коментарі:
Поки коментарів нема. Будьте першими - напишіть коментар!

Увійдіть, будь ласка, щоб коментувати

Нещодавно переглянуті: