У 2014 році, після анексії Криму росією, зізнавшись, що «не дуже розбирається в політиці та законах», заявила: «Я єдине можу сказати, що ніколи я не матиму ненависті до росії. Я так люблю цю країну, свою рідну країну, де говорять мовою пушкіна, тургенєва, толстого, пастернака, ахматової. Я люблю Україну, мовою якої говорили Шевченко, Стус, Драч, Леся Українка. І я єдине прошу, щоб ми зупинилися на мить і одумалися, навіщо все це робиться і до чого це приведе».
8 січня 2025 року, на церемонії наг ... ородження лауреатів премії Національної спілки кінематографістів України ім. Сергія Параджанова у Будинку кіно, розповідаючи історію про те, як Сергій Параджанов повернувся до Києва з в’язниці, відмовилась говорити українською мовою на прохання журналіста, що попросив її виступати українською: «Я українською мовою граю в театрі. Ви мене вибачте, але я маю право говорити хоч англійською. Будь ласка, поважайте мене. Я багато зробила для України. Я нікуди не виїжджала, я тут і граю в театрі вистави українською мовою. Я хотіла ще сказати найголовніше, ми повинні любити одне одного і розуміти: Україна — одна. Якщо ми будемо ворогувати й ненавидіти за дрібниці одне одного — то ми загинемо»
У фільмі зафіксовано тривожний і вирішальний для України період — початок повномасштабної війни росії проти України. Це фільм про життя, зустрічі та думки у перші місяці війни актриси Лариси Кадочникової, яка під час облоги Києва відмовилась евакуюватися і залишалась у місті, та про культурних діячів, які, за словами Дмитра Томашпольського, «тримають небо над Києвом».
У фільмі взяли участь мистецтвознавець, професор Вадим Скуратівський; музикант Олег Фагот Михайлюта; кінознавець та письменник Сергій Тримбач; колекціонер та меценат Олександр Брей.
У фільмі використано матеріали партизанської зйомки Києва (лютий-квітень 2022 року), відео з міських камер спостереження та відеоматеріали блогерів, на яких зафіксовано вибухи у Києві, цитати з інтерв’ю та монологів актриси, фрагменти театральних вистав, кадри з фільмів за участі Лариси Кадочникової. У фільмі виникає нова реальність, у якій поєднуються минуле, сучасне і майбутнє, спогади, роздуми та мрії.
Пенсіонерка Галина Іванівна останні кілька років має проблеми з пам‘яттю через хворобу Альцгеймера. Саме тому її син Олександр проявляє надмірну опіку і забороняє мамі виходити з дому. Вона давно вже змирилася з домашньою самоізоляцією, проте раз на рік їй просто необхідно покинути будинок. І цей день – зустріч однокласників, де Галина Іванівна сподівається зустріти свою шкільну любов. Її син всіляко намагається перешкодити у цьому, бо щоразу зі старенькою трапляються якісь проблеми. Винахідлива пенсіонерка йде на різні хитрощі, щоб будь-яким чином потрапити ввечері до школи. Вона розраховує зустрітись там зі своїм шкільним коханням Геннадієм, який всі попередні 60 зустрічей однокласників ігнорував. Але Галина Іванівна впевнена, що цього разу кохання, витримане десятиліттями, все ж завітає на щорічну подію.
Кадочнікова розмовляє російською
Під час Другої світової війни Київську кіностудію евакуювали у Ашхабад – місто, яке надасть притулок багатьом радянським кінематографістам. Саме тут, за тисячі кілометрів від лінії фронту, створили один з найвідоміших воєнних фільмів у історії кіно – «Райдуга» (1944) режисера Марка Донского.
Фільм (телепостановка) оповідає про трагічне кохання Любові Гощинської до Ореста Груїча. Головна героїня переживає конфлікт між її почуттям закоханості й усталеними міщанськими звичаями, які забороняють жінці самовиражатися, вільно проявляти свої бажання…
Мови: московських акторів (можливо не всіх, хтось більш-менш знав і розмовляв українською) дублювали українською
Фільм складається з п'яти частин і практично є німою стрічкою, що відзначається винахідливим мінімалістичним використанням звуку.
Ця стрічка — метафорична, алегорична, символічна оповідь з багатьма темами, головною з яких видається драматичне життя літнього Левка Сердюка, селянина-філософа. Односельці насміхаються з його піклувань про колодязь, що забезпечує водою усе село, нащадки, заклопотані власними справами, не згадують ні про батька, ні про могилу матері. Старий живе згадками та роздумами: про те, як його близькі полишили рідний дім, про смерть сина-військовика, про те, як сучасний безжалісний світ вторгається в сільське життя, позбавляючи людей первісної чистоти своєї самобутності. Левко викликає синів до села з міста, але відчуває їхню душевну віддаленість і не знає, як їх наблизити.
Дія фільму відбувається у невеликому рибацькому селищі на березі Азовського моря. Під час нічного чергування вбито інспектора рибнагляду. Це вбивство привертає увагу влади та місцевих жителів до проблем охорони та відновлення природи колись багатого краю.
У прикордонному українському селі неподалік румунського кордону живе багатодітна родина Леся Звонаря. Четверо його синів грають у сільському ансамблі, проте доля розводить їхні шляхи: Петро пішов до червоногвардійців, Орест подався до УПА, молодший Богдан залишився вдома. Але їхні шляхи переплітаються то у коханні, то у горах зі зброєю у руках.
1921 рік. Більшовицька московія намагається взяти під свій контроль Україну. Комуністична партія направляє своїх комісарів на спеціальні курси для того, щоб навчитись краще керувати народними масами. Тим часом на місто планують свій напад повстанці. На навчаннях також не все так просто. Різні люди зібрались, і по різному вони ставляться до нових завдань. Декому приходять у голову думки, які погано в'яжуться з комуністичною ідеологією...
Молодий селянин Петро закохався у доньку свого хазяїна, а дівчина відповіла хлопцю взаємністю. Але, батько відмовляється віддавати доньку заміж за батрака. З горя Петро йде у шинок, де зустрічається з Басаврюком, якого всі вважають за диявола. Басаврюк пропонує Петрові страшну угоду, яка має допомогти хлопцеві отримати красуню в дружини.
Фільм, створений за однойменною повістю Михайла Коцюбинського, розповідає про життя гуцулів у минулому. Палійчуки й Гутенюки – два роди, які смертельно ворогують. Але поки батьки сипали прокльони, їхні діти, Іван і Марічка, відкрили у собі почуття, сильніші за ворожнечу.