1894 року спецагент Альфред Дрейфус був звинувачений у шпигунстві та засланий на далекий тропічний острів. Його колишній наставник Пікар вирішує розпочати власне слідство, адже справа має безліч протиріч, які влада намагається всіляко ігнорувати через упереджене ставлення до національності Дрейфуса. Відкрити правду може лише таємна тека, що містить у собі докази невинуватості спецагента.
Це історія першого у Франції чорношкірого клоуна, який виступав в тандемі з білим клоуном, який майже вийшов в тираж, а з появою нового партнера повернув собі колишню славу. Їх номери були надзвичайно популярні в кінці XIX століття, але інтерес до них був переважно через те, що білий клоун знущався над чорношкірим.
Цих чоловіків поєднує покер. Щотижня вони збираються разом розкинути карти, випити та, головне, побалакати. Зрозуміло, про жінок. І, якщо чесно, не завжди про своїх дружин. Про секс, звичайно. Приголомшливий, нудний, феєричний, жахливий, дивовижний…
Минуло кілька років після подій першої частини. Уряд досі не виконав обіцянку - стіни не знесені. Навпаки, стіна, що відокремлює неблагополучне передмістя від столиці, стала вищою та довшою і відгородила від цивілізації ще більше кварталів. Злочинність збільшилася вдвічі, і навіть діти, взявши в руки зброю, торгують наркотиками. Мабуть когось влаштовує співіснування двох світів на одній території, і хтось робить на цьому великі гроші. Але такий стан справ не влаштовує героїв-одинаків Лейту і Дамьєна, які, кожен у свій спосіб, хочуть і можуть змінити ситуацію. Вони оголошують Парижу ультиматум.
Паризький поліцейський Жан-Батист Адамсберг розійшовся з подругою і знаходиться в поганому настрої. На роботі теж не все спокійно. На стінах будинків, в підворіттях паризького центру з'являються таємничі знаки, з темряви долинають невідомі голоса. Зло бродить поруч. Невдовзі буде виявлено перше тіло - жертва раптової і незрозумілої епідемії.
Екранізація роману Себастьяна Жапрізо. Перша світова війна. 1919 рік, Матільді – дев’ятнадцять. Двома роками раніше її наречений поїхав на фронт. Як і мільйони інших, він "поліг на полі битви". Це написано чорним по білому в офіційному повідомленні. Проте Матільда відмовляється вірити. Якби він загинув, вона це відчула б серцем! Вона чіпляється за свою інтуїцію, як за останню нитку надії, яка ще єднає її з коханим. Колишній сержант марно прагне розповісти їй, що її наречений помер у траншеї, на нейтральній території між французькою та німецькою лініями фронту, разом із чотирма іншими солдатами, засудженими до смерті за умисні членоушкодження. Матільда не сприймає цього. Як і раніше, вона зі сліпою вірою чіпляється за тонку нитку надії. І збирається дізнатися правду про долю коханого та його чотирьох товаришів.
Баронеса Дюдеван, відома під ім'ям Жорж Санд, проводить літо 1846 року в оточенні тих, кого вона любить: Фредеріка Шопена, Олександра Дюма-молодшого, художника Ежена Делакруа, оперної діви Поліни Віардо і її коханого Івана Тургенєва.
Фредерік знаходиться на межі смерті. Жорж Санд залишає його. Вони обидва розуміють, що їх любов закінчилася, але Санд просить Шопена не показувати цього перед численними друзями. Її донька Соланж обожнює Фредеріка і ревнує до своєї матері. Вмираючий Фредерік грає їй свою останню, «голубу» ноту.