Фільм є спробою поєднання документального та художнього фільму. Традиційно фільм ділять на 4 частини. 1. Повідомлення в теленовинах: японські журналісти прибули взяти інтерв'ю у Феліні і його команда готуються до зйомок фільму: шукають місце, акторів, оглядають фотографії і зйомки тести екрану. Фелліні, Аніта Екберґ і Марчелло Мастроянні з'являються з'являються у ролі самих себе. 2. Автобіографічні моменти. Пригадування Фелліні про те як він вперше прибув до Cinecittà у 1938 році беручи інтерв'ю у кінодіви як журналіст. 3. Зйомки неіснуючого фільму у Cinecittà. Екранізація роману Ф. Кафки «Америка» 4. Власне сам фільм. Інтерв'ю містить у собі 3 фільми котрі котрі розкривають Маестро
У фільмі розповідається про те, що двоє італійських танцюристів Амелія Бонетті і Піппо Боттічелло, які у молодості танцювали у стилі Джинджер Роджерс і Фреда Астера, через 30 років вирішили знову зустрітися і вийти на сцену. Як виявилося, за той час, протягом якого вони не були разом, їхнє життя дуже змінилося.
1914 рік. Від Неаполя до острівця Ерімо пливе корабель "Глорія Н". Під час цього плавання за вітром повинен бути розвіяний прах знаменитої оперної співачки Едме Татуа. Серед пасажирів корабля - бізнесмени, колеги покійної, аристократи, а в трюмах знаходяться сербські борці за свободу, підібрані з потерпілого корабельну аварію судна, і носоріг. Несподівано з'являється австро-угорський броненосець, чиє командування вимагає видати сербів...
У поїзді чоловік випадково знайомиться з красивою жінкою і вирішує проводити її додому. Це рішення виявилося для героя фатальним: він став заручником у Місті Жінок. Тут емансиповані представниці прекрасної половини людства відстоюють своє право на чільне місце в цьому світі.
Певний оркестр збирається на свою репетицію у приміщенні старого храму. Перед початком музиканти дають інтерв’ю місцевим телевізійникам. Згодом прибуває дириґент. Після кількох невдалих спроб провести репетицію, оркестранти бунтують проти дириґента. Бунт стрімко розвивається і зрештою все обертається катастрофою, бо до приміщення храму залітає величезна чавунна куля, якою руйнують стіни будинків, призначенних на знесення.
Створена Федеріко Феліні кінематографічна версія божевільного життя відомого італійського авантюриста XVII сторіччя Джакомо Казанови, що мандрує по містах Європи і проповідує безсмертну любов. Серед безлічі його коханок - черниця, горбата німфоманка і стара відьма, яка переконана в тому, що секс з Казановою спричинить за собою її перетворення на чоловіка.
«Амаркорд» на романьольском діалекті курортного містечка Ріміні, де виріс Феліні, означає «Я згадую». Дія цієї ностальгічної картини відбувається в італійській провінції в 30-х роках XX століття за часів фашистської диктатури Муссоліні. Гормони вирують в юних тілах підлітків. Родина, церква і дружба – непорушні основи побуту і життя городян. На вулицях розвішені велетенські портрети великого «дуче». Секс панує на кожному розі. І життя, яке демонструють в місцевому кінотеатрі, береться за еталон справжнього життя.
Грандіозна містерія, що відтворює на екрані світ Римської Імперії часів занепаду. Фантасмагорія Стародавнього Риму і герої фільму дивно нагадують сьогоднішнє суспільство і наших сучасників: наркотики, сексуальні стосунку всіх видів, прагнення до "повної свободи". Глядача чекає барвиста феєрія з великою кількістю пікантних історій.
"Блокнот" являє розгорнену заяву-експлікацію іншого задуму. Його драматургічний принцип -- улюблена режисером "луковиця": фінал "Блокнота" -- 1969 рік; фільм завершується зачином картини "Сатирикон Фелліні". Власне давньоримські епізоди телефільму швидше нагадують знятий трьома роками пізніше "Рим". Епізоди з Марчелло Мастроянні сходять до "8 1/2 " і "Солодкого життя". А компактна новела "Кабірія і Людина з мішком" є епізодом, що не увійшов до остаточного монтажу "Ночей Кабірії".
У центрі уваги фільму невдале сімейне життя головної героїні. Джульєтта і її чоловік Джорджо зовсім різні й чужі люди. Залишаючись нещасною, вона все-таки намагається догодити своєму чоловікові, але він не зауважує ні її саму, ні її страждання. До того ж вона довідується, що в чоловіка з'явилася коханка. Протягом усього фільму Джульєтта бореться із внутрішніми заборонами, комплексами й суспільними устоями. Протягом усього фільму підкреслено яскраві, «вилизані», вичищені, дизайнерськи бездоганні інтер'єри приміщень, обстановка пляжу й саду — все це контрастує з лютим сум'яттям у душі жінки, що зовні виявляє, проте, радісний, чудовий спокій. Основна напруга фабули — протиставлення суспільних вимог і очікувань, пропонованих героїні — і, у цілому, жінці — і морально-етичного вибору, який вона робить. Духи, до яких звертається подумки Джульєтта — це суть її духовний стрижень, який вона відчула в дитинстві — і якому вона залишається вірною, всупереч зрадництву чоловіка, холодній байдужності матері й сестер, спокусам, що самовіддано любила її — дід, який утік із циркачкою. Сцени, що алегорично ілюструють, виволікають на світло похіть і порок.