Знайдено 4 результати 
Нарешті я знаю легенду про Трістана і Ізольду! Читати не читала, але от подивилася гарне кіно.Це звісно ж казка, легенда з королем, замком і військом, з прекрасною історією кохання, з некрасивими негідниками і гарненькими молодими закоханими.
Антураж просто шикарний, картинка щира насолода: костюми, зачіски, все прекрасне і разом з тим не солодкаве, а натурально-недбале, середньовіччя все таки! Візуальна складова кіно стає все досконалішою, все більш вишуканою.
Сценарій теж бездоганний, цікавий, динамічний, романтичний, без неприємного новомодного поспіху. Недолік у фільма один - це Ізольда, актриса хоча й красива,але відчайдушно бездарна! Жінку чарівною робить душевність, приклад - Джульєтта у фільмі Віскронті.
На жаль у цьому фільмі між Трістаном та Ізольдою не було пристрасті, вогню, хімії, максимум - інтрижка. Це єдиний, але суттєвий недолік фільму, адже ця історія про любов.
Проте, до цього навряд чи прискіпаються любителі легенд - фільм обовязковий для перегляду школярами ... 12 років, цнотливий, казковий, романтичний, історичний.
Це динамічний і красивий фільм з оригінальною задумкою. Естетичне задоволення від перегляду "Барбі"- великий плюс.
До середини фільму сюжет забуксував, почалися безкінечні шизофренічні діалоги і монологи, складні, нудні і нібито глибокі.
Якщо природа створила жінок для материнства, а всіх людей для любові, і тобі це здається нудним чи неправильним, то рано чи пізно зайдеш в глухий кут. Сцена на початку фільму з дівчатками, які розбивають ляльок дійсно огидна.
Якби фільм знімали 80 років тому, то Барбі покохала б Кена, який їй як не як ідеально підходить. А тепер вона не може полюбити нікого і тому їй постійно нудно.
Барбі, яка все ніяк не може полюбити Кена схожа на душевного інваліда, а не на видатну особистість, яка "хоче творити смисли". Вона просто душевно пуста і хоче заповнити цю пустоту, шукаючи пригод. Пригод, друзі мої, а не "реалізації у справі". Яка там реалізація! Барбі і не працює, і не займається творчістю. Єдина проблема, яку вона вир ... ішує, це її нудьга. І шляхом до вирішення цієї біди виявляється, вибачте, секс? Як інакше зрозуміти похід Барбі до гінекогога? А якщо смисли - це не проміскуїтет, а виховання дітей, то навіщо тоді сцена з розбитими ляльками-дітьми на початку фільму? Так, призначення жінки не змінилося з часів кам'яного віку, це до сценариста все таки дійшло?
У цьому фільмі Кен більше схожий на людину, ніж пустопорожня Барбі. Сценаристи виморочували сюжет і він вийшов дивним і жалюгідним під кінець. Людські смисли незрозумілі самим сценаристам?
Або ці смисли нині стрімко міняються, тривожним чином віддаляючись від природи. А природа, як відомо, мстива дама.
Для того, щоб фільм був дійсно хорошим потрібно було залишити візуальну і музичну складову, акторів і зробити дуже простий нормальний сюжет. "Якби показували наступну годину її життя у барбіленді з танцями, та катанням ковзанах" було б не те, що непогано, а те, що треба.
Сюжет заснований на ретельно обробленій історії Гая Юлія Вера Максиміна, змішаної з кількома реальними подіями часів Марка Аврелія. Варто визнати, що, незважаючи на присутність справді карколомних історій в історії давнього Риму, сценаристи взяли кілька різних клаптиків з різних епох, і майстерно вплели в неймовірну розповідь, якій позаздрив би сам Шекспір.
У реальності ж Марку Аврелію настільки кортіло зробити свого сина Коммода імператором, що він навіть призначив його своїм співправителем на кілька останніх років. І реального Коммода любив народ.
Тобто сюжет фільму, на жаль, вигадка. Зате яка! Скрупульозно відновлені, величні декорації, дивовижна робота оператора. Неймовірної краси костюми, 27 тисяч елементів броні, Колізей і площі давнього Риму - виявляється дуже хотілося побачити як це все виглядало, але фантазії у мене б не вистачило. Костюм Коммода, коли ми бачимо його вперше викликав у мене естетичний шок. Як ї площі Риму. І кімнати палацу. Що стосується призів, якими " ... Гладіатор" був нагороджений, - це абсолютно заслужені 5 Оскарів: "Найкращий фільм", "Найкраща чоловіча роль", "Найкращі костюми", "Найкращий звук", "Найкращі візуальні ефекти".
Рассел Кроу зумів зіграти людину, в якої велика совість. Подивіться в його очі! А от гра Хоакіна Фенікса більш віртуозна, майстерна, цікава, тому що він грав не себе - постійно холодні очі. Син імператора, вихований у палаці, але позбавлений батьківської уваги та любові. Батько, поглинений військовими кампаніями та філософськими дослідженнями, обмежив своє спілкування з сином моралізуючими листами. І подальші дії Коммода - це помста за те, що його не любили. Він мститься Максимусу за те, що той зайняв його місце в серці батька, він мститься сестрі за те, що вона любила "генерала" (хоча таке військове звання за часів Стародавнього Риму ще не існувало, але чомусь режисери вирішили зробити Максимуса саме генералом), він готовий мститися всьому світові за свою самотність і страждання. Але врешті-решт він заходить в глухий кут.
Коли Коммод і Максимус піднімаються на арену, і імператор сумно піднімає очі на сонце, це найтрагічніша сцена у фільмі. Коммод здається, прощається з цим сонцем, Колізеєм, Римом. Самотність, нерозуміння, ревнощі ... якщо ви дасте занадто багато ходу цим почуттям, вони можуть завести в пастку, з якої немає виходу.
Це геніальний фільм. Прекрасна неспішність викладу, захопливі сцени бою на арені з колісницями, коли Максимус спочатку відмовляється битися, коли Максимус бачить передсмертні видіння з дверима і безкрайніми полями (до речі, це архетип так само як і фінальна битва героя і антагоніста, що відтворюється у компютеринх іграх), та інші.
Цей фільм - шедевр, створений майстрами кінематорафу, зокрема режисером Рідлі Скоттом. І нехай сьогодні нам здається, що це просто сильне кіно, ми схильні недооцінювати сучасні нам твори мистецтва. Але потомки наші скажуть, що це геніальний фільм.
Мені фільм сподобався. Був настрій подивитися щось тяжке.
Своєю похмурою естетикою і фіналом "Гравітація" трохи нагадує "Меланхолію" Ларса фон Трієра.
У останні дні перед глобальною катастрофою, порушенням гравітації, яка зруйнує все на Землі, жителі бідних кварталів продовжують свою дрібну життєву суєту. Фільм про цю нудну безнадійну буденність спальних районів міста. Сама катастрофа почнеться тільки у фіналі фільму.
Глобальна планетарна катастрофа це зовсім не маячня, ми просто не хочемо про це думати. Та вона таки може статися в будь-який день! Ми справді живемо на планеті, яка літає у космосі і це обєктивна реальність. З планетою може щось статися. Наприклад глобальне потепління загрожує нам усім планетарною кліматичною катастрофою з потопами у досить близькій перспективі 30-60 років.
Це фільм виробництва Франції. Памятаєте фільми 70-х з П'єром Рішаром? Тоді французи знімали про французів. Зараз французи знімають кіно про негрів, а французи у фільмі ... другорядні герої: дружина, тренер, сусід, який сам себе називає пустим місцем... Таке воно, кіно майбутнього, - про кримінально-наркошне гетто великих міст Європи і Америки, і його кольорових жителів.
Таке печальне розкладання чекає Захід. Вона стане неприємним місцем бідності, наркоманії і безкінечного хаосу, коли мільярди індійців, негрів, китайців, латиносів захоплять стареньку Європу, бо всі ж хочуть жити там, де живе "золотий мільярд"! Але цукерок ніколи не вистачає на всіх. І Європа, навіть якщо у неї вистачить здорового глузду побудувати стіни і закрити кордони, все одно рано чи пізно впаде під навалою емігрантів, як двері під тиском дітей-сектантів у цьому фільмі.
І замість того, щоб усі стали багатими, всі стануть бідними: і нові кольорові господарі спальних районів, і їхні білі слуги, вічно зобовязані виправдовуватись за те, що "ми для них тільки нігери" і за колоніальне минуле 18 сторіччя.
А що ж чекає нас, слов'ян? А те саме. Демографічна криза скоро гряне у всій красі своїх невідворотних наслідків. Втрати у війні, путінський кіднепінг, мільйони українських біженців на Захід, недостатня народжуваність призведуть до того,що нашу землю можливо будуть заселяти пришельці. Не з космосу, а з Азії. Не сьогодні,а трохи згодом. Але це досить реальна картина можливого майбутнього.
Французький фільм не про французів... Причинами падіння великої Римської імперії вважають заселення на її території варварів (!) а також реформи Діоклетіана и Констянтина (привіт вам, парламентарі, що не дбають про свою країну!).
Фільм "Гравітація" оригінальний, похмурий, наводить на роздуми. Однозначно це не легке банальне кінцо, ближче до адеграунду, коли режисер знімає суто для себе.
Любителів мейнстріму "Гравітація" може розчарувати - жодного пострілу чи декольте за весь фільм, не дочекаєтеся й хеппі-енду.
Якщо ж ви любите якісне авторське кіно, то можете розслабитися і дивитися спокійно, не чекаючи ляпаса у вигляді штампів та ознак поганого смаку.