Знайдено 1 результат 
У світі існують люди, які володіють незвичайними здібностями: деякі вміють робити те, що очікують від них інші, деяким завжди щастить, деякі роблять все краще за інших, а є навіть ті, хто вміє читати думки або подумки наказувати, вселятися в інших, розмовляти з померлими. Такі люди випромінюють «сяйво», і ті, у кого здібності сильніші, сяють яскравіше.
Але існують також і ті, хто живиться сяйвом — темні сили, які завдяки своїм жертвам стають сильнішими та довговічнішими. Вони тягнуться до сяйва, як комахи до світла і що яскравіше сяйво, то краще вони його бачать і відчувають.
Сяючим був Денні Торренс — син божевільного наглядача відомого готелю «Оверлук», який намагався вбити свою сім'ю 40 років тому. З того часу Ден виріс і перетворився на алкоголіка-невдаху ,майже втративши здатність «сяяти». Згодом Ден бере себе в руки завдяки новому знайомому Біллу і влаштовується в хоспіс медбратом. Там він знову починає «сяяти», допомагаючи вмираючим вирушати на той світ. Там його нази ... вають "Доктор Сон". Через деякий час Ден зустрічає таку ж як він «сяючу», світло якої настільки яскраве, що його помічає група темних істот «Істинний вузол» і починає полювання.
Фільм «Доктор Сон» - це вдале потрапляння в ціль правильної адаптації Стівена Кінга. Екранізації творів даного письменника найчастіше невдалі — вкрай важко передати відповідну атмосферу, триматися канону жанру, не вдаватися у зайві психологічні пошуки і при цьому композиційно-цілісно вибудувати розповідь. «Доктор Сон» майже весь час тримає увагу, сюжет та його деталі розкриваються у подіях, не йдучи в нетрі закадрового доведення незрозумілого і лише під фінал провисає, віддаючи данину своєму попереднику – «Сяйву» Стенлі Кубріка. З одного боку такий екскурс, що ностальгує, цілком приємний, але з іншого — вбиває можливість логічно (з візуальної точки зору) завершити кінокартину.
Головний герой фільму у виконанні Юена Макгрегора виглядає природно, актору чудово вдається зобразити трансформацію персонажа, при цьому не видаючи із себе суперзірку Голлівуду і не переграючи. Непогано впоралася і Ребекка Фергюсон у ролі головного антагоніста, зображуючи все ще привабливу, але вже трохи потріпану життям «гетеру», готову на будь-які вчинки заради ковтка «пару». Насправді було вірним рішенням не брати в каст зірок, що набридли, завдяки цьому глядач зміг не відволікатися від сюжету і стежити за історією подій, а не акторським «кривлянням» (як це було в «Воно 2»).
Форма постановки фільму та подача сюжету, що з візуальної точки зору, що з ідейної мені чимось нагадують світи Девіда Лінча. Тут уловлюються алюзії на «Твін Пікс» — фізичне втілення зла, сюрреалістичне зтяганого кінгівського «кіношного» стилю, де тривіально зображуються банальні нестрашні сцени жахів. І найбільш дивує те, що при цьому сама неперевершена атмосфера світів Кінга залишається собою і відчувається особливо чітко і гостро. У фільмі присутні улюблені автором образи пам'яті-бібліотеки, героїв-невдах, таємних товариств, химерних істот та містики на межі розвинутих психічних здібностей.
"Доктор Сон" - не зовсім класичний твір Кінга. Жахів тут не так вже й багато — хіба що кривава сцена вбивства дитини. Сцена виправдана сценарною необхідністю, хоча вразливим людям все-таки варто замислитись перед переглядом кінокартини. У фільмі переважає жанр містики і навіть міського фентезі, і якби не зв'язок із попереднім твором «Сяйво», «Доктор Сон» міг би виглядати більш цільно та композиційно досконаліше.
«Доктор Сон» — чудовий розважальний фільм, без претензій на арт-хаусність та з мінімумом потурань до нестійкої психіки глядача. Кінокартина вийшла динамічною та цікавою, здатною втримати увагу на протязі всього хронометражу. До мінусів можна віднести відносно слабкий фінал і деякі сцени жорстокості, які припадуть до смаку не кожному глядачеві.