Любовий настрій - Рецензія до фільму «Любовний настрій» / In the Mood for Love

Дія фільму відбувається в Гонконзі в 1962 році. Журналіст Чоу Муван (Тоні Люн) і Су (Меггі Чун) того самого дня в'їжджають у дві сусідні кімнати в прибутковому будинку. Обоє одружені та їхні партнери часто затримуються на роботі. Попри добродушність господарки будинку та сусідів, Чоу і Чань часто нудьгують на самоті у своїх кімнатах. Невдовзі між ними зав'язується дружба.
Чоу і Су діляться одне з одним сумнівами щодо вірності своїх партнерів. Вони часто зустрічаються і, здається, закохуються. Але «Ми не будемо так, як вони», - каже Су. Вона допомагає йому писати роман, вона посміхається йому… А потім раптом «У тебе є коханка?» Це сцена з роману, який він пише, чи це їх власний роман, чи роман її чоловіка? Почуття можуть підкрастися непомітно…
Оператор фільму Крістофер Дойл. Операторська робота заслуговує багато хороших слів. Чудово вибрані ракурси, використання дзеркал для зміни кута зору, погляд через скло, замкнутість приміщень – всі це посилює магію фільму. Та й про кольори суконь Су можна багато писати. Яскраво-червоний є декілька разів, у хвилини важливих рішень, чи подій. Колір та візерунок сукні часто відповідають її настрою.
Використовується цікавий спосіб повторення одного й того ж дійства декілька разів. Лише зміна кольору сукні Су вказує нам, що це різні сцени, різні зустрічі.
А як же гарно та сумно Чоу курить цигарки в кадрі. Люблю, коли актори гарно тримають цигарку, гарно пускають дим. Тоні Люн у цьому досконалий. Можу дивитись на це довго-довго. У нього навіть спина така сумна в напівтемному задимленому офісі. Я дивилась фільм в українському озвучуванні. Цікаво, що мова, жести актора врівноважені та спокійні, але які ж неймовірно сумні очі.
Дружина Чоу та чоловік Су рідко з'являються в кадрі, але коли це відбувається, глядач не бачить цих персонажів. Ці сцени знято лише з одного боку, так, що видно лише Чоу або Су.
В кадрі ми часто бачимо годинники, та й час майже завжди вечірній. У цих двох немає сонячних днів. Ми слухаємо слова, що повторюються, але в них немає того, що переповнює їхні серця. Іноді не вистачає мужності визнати, що є почуття, що воно надто глибоке і болюче...
Я вже так багато всього написала, а ще ні слова про музику фільму. Саундтрек фільму прекрасний, його неможливо забути.
А як боляче відлунюють слова «Quizás, Quizás, Quizás» - «Можливо, Можливо, Можливо», коли Чоу сподівається, що його кохана поїде з ним.
Обожнюю азійські фільми саме за резонанс з майже нечутними порухами власної душі. Азійський артхауз – це вершки артхаузу. Не всі таке люблять.