Надія Миколаєнко

Nadiia Mykolaienko

Всього фільмів (на сайті): 4

Ролі: Author (3), режисерка (2)

Фільмографія

Сховати реаліті тв-шоу

Знайдено 4 результати

Жевріння. Дерево життя (2022) режисерка 0.0

0.0

Сюжет

Фотограф Станіслав Іванов усе життя прожив у Маріуполі. Досліджував історію, вулиці, будинки, монументальне мистецтво. Приазовське місто – одне з найбагатших на мозаїчну монументалістику в Україні. Деяким з мозаїк – більше півстоліття. Панно «Дерево життя» – створене бригадою художників на чолі з Аллою Горською і Віктором Зарецьким – було замуроване після смерті художниці і знову відкрите 2008 року. Цю та інші історії Станіслав Іванов і мистецтвознавець Олександр Чернов зібрали в альбом «Усі відтінки маріупольських мозаїк». Адже розуміли: з часом твори можуть зникнути безслідно.

Після 24 лютого 2022 мозаїки, як і сотні тисяч жителів Маріуполя, стали заручниками окупаційних військ московії. У документальному фільмі «Жевріння. Дерево життя» ми переносимося у мирний Маріуполь грудня 2021 року та разом зі Станіславом досліджуємо місто та його мозаїки, переносимося туди, де час та стихія здавалися найбільшими загрозами.

Жевріння. Дерево життя (2022)

Smoldering. Tree of Life

режисерка режисерка

Сюжет

Мʼяка сила. Зрушити Європу (2023) Author, режисерка 0.0

0.0

Сюжет

Це історія про чотирьох українських мисткинь, кожна з яких зіткнулася з особистими викликами після повномасштабного вторгнення та зрештою знайшла власний шлях, аби ближче познайомити європейців з Україною та українською культурою.

Авторка і режисерка фільму — Надія Миколаєнко, продюсерка — Ксенія Шубеляк.

Мʼяка сила. Зрушити Європу (2023)

Soft power. Move Europe

Author, режисерка Author, режисерка

Сюжет

ВІДСІЧ 10/10. Як українська культура перемагає російські ракети (2022) Author 7.0

0.0

Сюжет

Редактор Юрій Марченко вранці 10 жовтня мав бігати по парку Шевченка, неподалік свого дому, у той самий час, як туди влучили московські ракети. Одна з них — у дитячий майданчик, інша — на перехрестя бульвару Шевченка та вулиці Володимирської. Вибухова хвиля пошкодила «стратегічні» об'єкти: музеї, навчальні заклади, ресторани, галереї, лікарні, Міністерство освіти, Будинок вчителя та захисну конструкцію навколо пам'ятника Михайлу Грушевському.

Того ранку московія випустила по території України 84 крилаті ракети та 24 безпілотники. 14 людей загинули та 97 — поранені. Пошкодили енергетичну інфраструктуру. Ця атака була першою настільки масованою після 24 лютого 2022 і показала: країна-терорист воює з цивільним населенням, пам'ятниками, будівлями, культурою. І визнає це.

Від 10 жовтня московія ще кілька разів повторила масований обстріл. Але щоразу помилялася у своїх очікуваннях щодо реакції українців.
Ба більше — українцям та українській культурі вдається вистояти проти московського терору й геноцидів протягом століть. Але завдяки чому?

Відповідь шукаємо не лише з Юрієм Марченком, а й з волонтером Сергієм Притулою, архітектором Славою Балбеком, істориком Олександром Палієм, військовим експертом Сергієм Кузаном, заступницею директора Національного науково-природничого музею НАН Оксаною Червоненко та директоркою Музею Ханенків Юлією Вагановою.

Автори: Надія Миколаєнко, Сергій Дмитренко

ВІДСІЧ 10/10. Як українська культура перемагає російські ракети (2022)

REBUFF 10/10. HOW UKRAINIAN CULTURE DEFEATS RUSSIAN MISSILES

Author Author

Сюжет

Воювати музикою: історія оркестру Луганської філармонії (2022) Author 0.0

0.0

Сюжет

Зібрати докупи десятки своїх музикантів, забезпечити їх житлом і роботою у Львові, організувати евакуацію інструментів з-під обстрілів і продовжувати виступати: директор Луганської філармонії Ігор Шаповалов уже вдруге відроджує оркестр. Тоді, 2015-го, після порятунку з Луганська прихистком став Сєвєродонецьк. За сім років Ігорю вдалося не лише укомплектувати оркестр, а й налагодити зв’язки з колективами з Європи та різних куточків України, показати, що Луганщина — була, є і буде українською.
У 2022 точаться бої за Сєвєродонецьк, широкомасштабне вторгнення московії ставить музикантів перед новими викликами. Але вони пам’ятають, заради чого варто знову й знову виходити на сцену, поширювати українську, європейську культуру.