Шоу показує вірусні відео з інтернету (часто невдалі, ризиковані, смішні/абсурдні), після чого ведучі коментують їх, жартують, категоризують та іноді мають запрошених гостей-зірок.
Американське денне ток-шоу про медицину та здоров’я: обговорюють медичні проблеми, поради щодо здоров’я та способу життя; включає інтерв’ю з експертами та знаменитостями.
Колишній чемпіон світу по кікбоксінгу й спортивний фотограф Макс працює над рекламною компанією готелів на острові Гуам. Він знайомиться із чарівними сестрами, яким місцевий торговець антикваріатом подарував древню статуетку Нефритового дракона, не підозрюючи, що вона була викрадена в японської мафії.
Якудза з банди «Чорні дракони» не зупиняться ні перед чим, щоб повернути собі священний символ самурайської честі. Щоб урятувати дівчат, Максу прийдеться продемонструвати всю свою майстерність у бойових мистецтвах.
Ед Делайн — головний герой серіалу — очолює команди нагляду за порядком модних і фешенебельних казино Монтесіто - одного з районів Лас-Веґасу. Разом з своїм протеже — Денні МакКоєм, колишнім військовослужбовцем морського флоту, і рештою членів команди Ед контролює порядок у гральній столиці світу і ловить шахраїв, які намагаються нажитися за рахунок грошовитих гравців казино.
“Планета мавп” – це Блокбастер з великої літери. Сказати ще щось дуже важко. Чиста продюсерська перемога.
Колись перша “Планета мавп” за рівнем філософських узагальнень та дивовижною похмурістю вважалася логічним продовженням “Космічної одісеї 2001 року”. Звісно, світ реальний, тобто техногенний, загинув, владу захопили істоти нижчі за класифікацією та походженням (ги-ги), і все те ніяка не міфічна планета, а наша з вами, що страждає від екологічних катастроф, політичних зрад та низького культурного рівня глядачів. За такого розкладу славнозвісний фінал стрічки зі зруйнованою статуєю Свободи сприймався жорстоким жартом мудрого режисера Френкліна Дж. Шеффнера, котрий до того ніколи не лукавив із глядачами, дотримуючися голлівудської трафаретної прямолінійности (очевидно, все життя готуючися зіграти свій основний фінал, аби той вийшов ще ефектнішим). Від Тіма Бартона постійно ж очікуєш культурологічної пастки, а коли до неї не потрапляєш, сильно ображаєшся.
Олег Рой