Знайдено 4 результати 
Як виявилося все. Здавалося б, мати таку неймовірну історію, в режисерському кріслі Гайя Річчі, в касті Кевіл, Річсон, Керрі Елвіс та ще купу харизматичних акторів. Тож теоретично мав вийти крутий пригодницький екшн з якісним гумором та шикарним саундтреком. Але натомість ми отримуємо фільм повністю побудований на стереотипах та кліше, які ще й зшиті без будь-якого логічного сенсу. В цьому дуже мало хорошого, а ще більше поганого. Сценарій який має шикарну історичну основу, жахливий, він робить історію абсолютно не цікавою та нудною. Головні герої це тупо не переможні суперлюди які шинкують ворогів як капусту, просто одним поглядом, а вороги навіть не відбиваються. Напруга нульова, фальшиві "нездоланні" перепони вирішуються в момент без жодних зусиль, раз-другий і на третій тобі абсолютно байдуже, що з цього вийде, бо це нічого не означає для сюжету. Немає нічого розвитку в характері героїв, вони просто класні та ідеальні у всьому і роблять все бездоганно. У головного лиходій ... нуль особистості, він просто злий, не він суперзлий і все, більше нічого, він просто існує в просторі фільму і несе в собі зло, все фініта. Фам фаталь - фаталь так фаталь, всі які можна було зібрати стереотипи про "рокову жінку" зібрали та засуну в персонажа і тепер вона - сама розумна, сама хитра, сама красива і так далі по тексту. Мм-м..А стріляє що капець, не "глядя"! Попадає в потрібному ціль, а все довкола залишається неушкодженим і якби по сюжету перед нами героїня з британо-німецько-еврейського походження, але є одне але, її грає мексиканка. І прямо дуже помітно, що вона ніфіга не єврейка, ба більше не британка і навіть не німкеня.
Безглузді сцени та діалоги які мали звучати глибоко та монументально, але просто відтягують час. Як історичний бойовик - виглядає надто мультяшне, щоб сприймати його серйозно, але і як комедія він не працює, бо недостатньо гумору. Хоча пару моментів було, що викликали посмішку, а і той момент що персонажу Річсона має бути 22! Так, 22!
Фільм абсолютно рівний та нудний від самого початку та до його завершення.
Кому дивитися?
Ви впадає в осад від фільмів Веса Андерсона, вам подобаються яскраво сонячні палітри, абсурд змішаний з конспірологією та теоріями змови, шарите в Американському модернізмі і з легкістю в кожній мізансцені зможе розгледіти шедевр світового мистецтва як наприклад"Смерть Марата" та хоть раз щось чули про ріджіоналізма. Якщо ні, тоді є вірогідність, що кіно вам не зайде. Тут Андрерсовшіна в чистому вигляді яка більше спрямована на фан-базу ніж середньостатистичного глядача. Тут є все за, що його люблять фанати і в той же час все за, що його критикують. Тому нічого не очікуйте, а просто вмикайте та досліджуйте новий світ автора і якщо через 15 хвилин перегляду вас не полишають думки "Що це? І навіщо я це дивлюся?" То краще вимкнути, щоб ваше розчарування не перетворилося на обурливість.
На перший погляд МЕНЮ нагадує кулінарний артхаус з нотками трилера. Але якщо придивитися ближче, перед нами багатошаровий фільм з кількома розділами, який, подібно до ресторанного меню, відкривається поступово.
Розділ перший - це сатира, пряма, жорстока, без будь-яких прикрас, на всю культуру їжі та промисловість в цілому. Яка абсолютно втратила будь-які зв'язки з реальним світом, створила з молекулярної авангардної кухні "культ" - і тепер намагається нав'язати ідею, що камені зі слизом - це неймовірно смачно, а якщо ви цього не розумієте, то вам немає місця в цьому елітному світі. Людей з критичним мисленням взагалі не допускають до святині, адже вони починають ставити під сумнів все, зокрема адекватність, наявність мозку та власної думки у людей, яким можна нав'язати ідею, що "слюна бобра з гранульованою м'ятою" - це смачно.
Розділ другий - про смак, а точніше про його відсутність до роботи, до життя, до речей, які тебе радували та надиха ... ли. Про кризу генія творця - як в гонитві за славою, загальним захопленням, бажанням постійно бути першим, втратити всю людяність та повністю емоційно згоріти. Перетворитись на функціонального робота з догораючими залишками емпатії. Про смак, що нав'язаний суспільством - адже це стильно, модно, це унікально. Страх бути не прийнятим настільки сильний, що ти спалюєш всі свої рецептори смаку та здорового глузду лише щоб не бути вигнаним. Адже тобі сказали, що ти повинен це любити, і ти любиш, і буде дуже соромно, якщо раптом не знайдеш в цьому сенсу.
Розділ третій - грецька трагедія з релігійними мотивами. Тут шеф-кухар, подібно до героя міфів Танталу, запрошує сучасних богів - впливових і багатих людей - на обід, щоб перевірити, чи справді вони боги. Як месія, він організовує майже таємну вечерю - але замість 12 апостолів ми маємо уособлення смертних гріхів - обжерливість, жадібність, гордість, гнів, а сам він ніхто інший як просто депресивний психопат з комплексом Бога, який порівнює своїх гостей з худобою. Причому порівняння з худобою набуває реальних рис, коли гостям прямо кажуть, що вони могли щось змінити, але вони вирішили безрезультатно слідувати вказівкам. І тут ідеально підходить цитата Мартина Лютера Кінга "Із болісного досвіду ми знаємо, що пригноблювач ніколи не дарує свободу добровільно, пригноблені повинні вимагати її", - провокуючи гостей до якоїсь дії, але вони продовжують просто сидіти. Тільки у однієї героїв вистачило духу, щоб зробити щось за для свого порятунку. Не менш важливе питання сліпого ідолопоклонства, як думка вашого кумира про вас може вплинути на ваші рішення, довести до самогубства (ваш особистий бог не оцінив вашу роботу) або підштовхнути до вбивства, щоб позбутися конкурента, бо Божество говорило з ним на два рази більше, ніж з вами. Все це добре ілюструють як деякі гості і ціла команда кухарів - фанатично віддані, готові виконати будь-яку команду свого особистого Бога.
МЕНЮ - це чудовий сатиричний трилер на сучасне суспільство. Тут одразу піднімається багато актуальних питань - соціальна нерівність, людська гордість, корпоративна етика, фанатична відданість професії, яка призводить до вигорання та психічного відхилення, що може призвести до повної втрати людяності.
📺 Це не самий шедевральний біографічний фільм, але його цікаво дивитися як історія про купівлю прав на гру перетворюється на майже шпигунський триллер. Звісно вся історія не є 100% ідентичною до реальних подій, звісно є перебільшення та політ фантазії авторів. Якщо ви прихильник "радянщини" то вас цей фільм дуже образить і ви будете галасливо кричати "то клюква". Адже одна з основних сюжетних локацій це Москва зразка 89 року, де совок у всій своїй красі - ворожий, тоталітарний, параноїдально хворий, який стежить за всіма та максимально емоційно нищить людей. Автори спробували показати весь жах системи за залізною завісою і те як деякі люди все ж намагаються піти проти неї. Тому не дивно, що фільм отримав неймовірно купу негативних відгуків від фанатів радянщини - "це клюква", в радянському союзі такого не було, совок то була країна мрії. А тут кляті амазонщики взяли і набрихали всьому світі про "велікій комунізм".
Фільм варто глянути- якщо в ... и любите історії на реальних подіях з елементами шпигунського трилера та якщо ви фанат ігор особливо того самого "Тетрісу". Головне не завищувати свої очікування, щоб потім не бути розчарованим)