Лулу — простодушна звабниця, чия відверта сексуальність руйнує життя оточуючих її людей. Історія починається в буржуазному німецькому будинку, де Лулу — коханка овдовілого газетного видавця Петера Шена. Коли Петер хоче одружитися на порядній жінці, Лулу перешкоджає його планам та змушує одружитися на собі, хоча знає, що це матиме для нього погані наслідки.
1920 рік. Англійські колоніальні війська безжально пригнічують і грабують народ Монголії. Через конфлікт з британцем, який скуповував хутро, молодий мисливець Баїр змушений тікати в тайгу, де потрапляє до партизанського загону. В одному з боїв інтервенти захоплюють Баїра в полон. Британський комендант наказує розстріляти його. Серед речей Баїра англійці знаходять документ старомонгольською мовою, який засвідчує, що його власник є прямим нащадком Чингісхана.
Художній фільм Фріца Ланґа за сценарієм і паралельно написаним романом Теа Фон Гарбоу. Це масштабна метафорична й науково-фантастична антиутопія, що стала найвищою сходинкою і завершенням розвитку німецького кiно-експресіонiзму. Фільм став безперечною класикою й вплинув на весь наступний розвиток кіномистецтва. Метрополіс – місто майбутнього, яке поділене на 2 рівні. Під землею знаходяться житла робітників, а над ними цехи з машинами. У верхньому місті знаходяться офіси, багаті квартали і сади розваг. Уся влада в місті належить магнату Йо Фредерсену. Його син, Фредер, здогадується про несправедливість, яка панує в Метрополісі. Спустившись в машинну зону, Фредер жахається побаченого. Не маючи сили змиритися з тим, що відбувається, він починає боротьбу зі злом.
У «Людина з кіноапаратом» Вертов реалізував багаторічні експерименти та теоретичні напрацювання у сфері операторського мистецтва та монтажу, перетворивши фільм на методологічний посібник з кінематографії для майбутніх поколінь режисерів. Камера оператора Михайла Кауфмана фіксує строкате життя українських мегаполісів — Одеси, Харкова та Києва доби НЕПу.
Професор-генетик Якоб тен-Брінкен, наслідуючи древні магічні повір'я, створює з кореня мандрагори дівчину Альрауне — істоту, яка не обтяжена спадковістю та приносить удачу тим, хто перебуває поряд з нею. Він віддає її на виховання до пансіону. Коли Альрауне дорослішає, вона втікає з пансіону із закоханим в неї юнаком і потім змушує його приєднатися до мандрівної циркової трупи...
Mutter Krause, her daughter Erna and her son Paul live in a tenement in the poorer section of Berlin's Wedding district. Along with them lives "the Tenant", his soon-to-be bride Friede, who works as a prostitute, and her child whose name isn't revealed in the film. Mutter Krause is a quiet, long-suffering old woman who earns what little she can delivering newspapers. However, Paul is an alcoholic and spends all her money on drink. Mutter Krause can't pay back the money she owes the man whose newspapers she delivered and he accuses her of stealing and threatens her with arrest. Mutter Krause must then pawn her last valuable possession, a treasured memento of her late husband. Paul then breaks into the same pawn shop. He gets away but is later arrested. Meanwhile, Erna begins dating a young man with Communist views, who turns Erna to Communism and also helps her earn the money her mother needs by more honest means.
Архангел Михаїл і Сатана укладають парі. Сатана стверджує, що може спокусити будь-яку людину, яка живе на Землі. Предметом парі стає Фауст — знаменитий вчений-алхімік.
Петсі (Вірджинія Веллі), танцівниця з театру під назвою «Сад насолод», влаштовує на роботу в трупу свою приятельку Джил (Кармеліта Герейті). Джил заручена з Г'ю (Джон Стюарт), який працює в колоніях. Петсі виходить заміж за Леветта (Майлз Мендер), колегу Г'ю, і, провівши медовий місяць на озері Комо, Леветт теж відпливає у колонію. Джил, яка весело проводить час у Лондоні, користуючись успіхом у чоловіків, відкладає поїздку до свого нареченого. Петсі лишається вірною своєму чоловікові, і, отримавши листа про його хворобу, їде до нього. Однак справи у колонії виявляються не такими, як вона очікувала.
У центрі сюжету — перестарілий портьє висококласного готелю. До його обов'язків входить зустрічати клієнтів, відкривати їм двері, відносити і вивантажувати багаж. Великий, високий і міцний чоловік, він дуже гордиться своєю посадою; красива, ретельно вичищена і вигладжена форма з блискучими мідними ґудзиками вселяє його сусідам пошану і повагу. Але все змінюється, коли через старість його переводять на іншу посаду, що вимагає менших фізичних навантажень: тепер він подаватиме постояльцям рушника у туалеті готелю. Спочатку він не може в це повірити, але принизлива процедура здачі форми, а потім і новий портьє (значно молодший і міцніший) переконують його в тому, що це правда. Переведення на іншу посаду старий сприймає як найбільше нещастя; він намагається умовити менеджера, потім викрасти форму (щоб близькі не дізналися про його приниження), але все марно: рідним, а потім і сусідам стає відомо про це нещастя і в одну мить з шанованої людини він стає посміховиськом. Портьє, будучи не в змозі яким-небудь чином змінити ситуацію, ледве животіє без надії ні на що, окрім швидкої смерті.
Наприкінці фільму Мурнау робить несподіваний хід, і інтертитри повідомляють глядачів: «Тут би і повинна закінчитися ця історія, оскільки в реальному житті нещасного самотнього старого навряд чи чекало би щось інше, окрім смерті. Автор зглянувся над ним і придумав досить маловірогідний епілог». Виявляється, на руках у старого, що прислуговує в туалеті готелю зарозумілим клієнтам, помирає мільйонер, що заповів усі свої гроші останній людині, яку він побачить. На екс-портьє звалюється неочікуване багатство, і він з тріумфом від'їжджає з готелю, кидаючи гроші в натовп.
Поліцейський Холк спіймав на крадіжці молоду красиву жінку, але не зміг встояти перед її чарами і, зрештою, погодився не оформлювати цю справу. Незабаром він вже був готовий на ній одружитися, але вона зовсім не нещасна дівчинка, яка крала через бідність.
Фільм О. Довженка «Земля» є одним з найвідоміших радянських фільмів. Це гімн праці на землі, хліборобству та людині, яка працює на землі, є частиною космічного ритму буття. Довженко першим у світовому кіно виразив світогляд, якісно відмінний від досі зображуваного. Це світогляд нації хліборобської, в якої спокійна гідність зумовлена її способом життя. Середовище і люди — єдине і нероздільне, а їхній спосіб життя є споконвічним, світогляд непохитним. Символіка Довженка була тісно пов'язана зі світоглядом українського народу, з образністю народної поезії. Саме в цьому відмінність фільмів Довженка від фільмів московських аванґардистів (формалістів) 20-х років.
