Золотий глобус - 1989, "Найкращий фільм - комедія", номінант
Ще одна “тепла лампова комедія” родом із 80-х. Не те щоб історія здавалася новою. Справді, сюжетна канва являє собою типове роуд-муві, яких на даний час уже існує вагон із причепом, та і станом на 1988 рік це була не новина. Зокрема, того ж року вийшла “Людина дощу”, яка, хоч начебто кардинально відрізняється сюжетом і смисловим навантаженням, і є скоріше драмою, ніж комедією, та все ж доволі схожа загальною сюжетною схемою (герої їдуть з точки А в точку Б, один з героїв постійно створює проблеми іншому, що парадоксальним чином призводить до їх зближення і т.д.). Навіть персонажі цих двох фільмів мають подібні риси, хоч і не можна говорити про ідентичність типажів.
Саме тому кіноману, який на своєму віку багато бачив, фільм може і не здатися яскравим або особливим. Та все ж він підкуповуює щирістю, м’яким стриманим неагресивним гумором і симпатичними персонажами. Роберт де Ніро так узагалі відкриває все нові г ... рані свого таланту, щоразу створюючи героя, не схожого на всі його попередні ролі. (А це доволі непросто, маю сказати. Тут на думку одразу чомусь спадає пан Безруков, який, кого б він не грав, все одно на виході грає Безрукова. Серед голівудських акторів також можна знайти подібні приклади).
Достойний тандем йому складає Чарльз Гродін у ролі персонажа, який, як спершу здається, начебто більше підійшов би якраз де Ніро із його іронічною усмішкою та прищуром. Але під час перегляду це відчуття швидко зникає і ти починаєш вірити саме таким персонажам, а це можна вважати одним із показників чудової акторської гри.
Фільм демонструє нам ряд комічних сцен, які можна переглядати вічність - настільки вони класно поставлені і зіграні, і саме це підносить його із категорії “непоганих разових фільмів” у категорію “фільмів, які варті повторного перегляду”. З іншого боку, він грішить певними сюжетними… не те щоб навіть дірками, а просто демонструє сюжетну наївність, часто характерну для фільмів цього періоду, і неуважність до тих деталей, які сценаристу нецікаві. От, наприклад, захотілося задля веселощів ввести у сценарій конфлікт головного героя із ФБР - і його туди вводять. При цьому чому ФБР не хотіло арешту героя Чарльза Гродіна нам так і не пояснять. Яка, у принципі, різниця, хто його затримає і привезе? Якщо його злочин підпадає під юрисдикцію ФБР, поліція зобов’язана буде співпрацювати з ФБР і передати їм в’язня. Їм нема потреби навіть виходити з офісу, просто дочекатися, поки злочинця доставлять у Лос-Анджелес і направити офіційний запит про передачу. У такому контексті вся лінія з федеральним переслідуванням героїв просто непотрібна. Але тим не менш у фільмі вона є, вона потішна і класно поставлена, так що кого хвилюють деталі?
Резюмую: мила і весела, не вульгарна і стримана комедія у “старому стилі” для доволі широкого кола глядачів.