“Весілля” - від слова “веселитись”, особливо, коли - Рецензія до фільму «Чотири весілля і один похорон» / Four Weddings and a Funeral

Оскар - 1995, "Найкращий фільм", номінант

Фільм за допомогою анотації і подачі маскується під класичну романтичну комедію із “правильними” ідеями, але маскарад розвіюється з перших кадрів, являючи світу тонку іронію і навіть подекуди сатиру як на загальне бажання більшості обов’язково хоч раз у житті пройти ритуал одруження, так і на нонконформне бажання меншості за будь-яку ціну уникнути такого ритуалу. І так само, як більшість часто не розуміє, навіщо їм це (у більшості випадків - “так треба” або “мама сказала”), так у принципі і меншість іншим разом і не помітить, що постійні стосунки, сповнені любові, гармонії і подекуди “приправлені” дітьми, таки нагадують шлюб, навіть якщо ним з офіційної точки зору не є.

Паралельно, м’якою ходою, кінокартина розвиває лінію принципових відмінностей між американським і британським підходом до стосунків, але не стільки виводить це у протиставлення, скільки демонструє, наскільки гарно представники цих різних підходів можуть доповнювати одне одного, якщо їх поєднує любов і взаєморозуміння.

На чиєму боці авторські симпатії? Очевидно, що на боці вказаної “меншості”, представники якої зображені все ж людьми неоднозначними, здатними до трансформації, переосмислювання власного життя і цінностей, тоді як поведена на весіллях “більшість” виглядає більш знаюче і статично.

Із плюсів: завдяки іронічному підходу до зображення всіх, і в першу чергу головних героїв, останні виглядають живими, реальними, не перетягують на себе роль “ходячих еталонів”, якими до зарізу необхідно стати, але виконують роль унікальних особистостей, за життям яких цікаво спостерігати. Власне, це стосується не тільки головних героїв, ба навіть є думка, що саме другорядні і дуже колоритні персонажі в основному відповідають за “харизму” кінокартини.

Також, на відміну від класичної мелодрами, де героїв обов’язково мають розлучати якісь нездоланні перешкоди, і класичної “американської романтичної комедії”, де героїв зазвичай розлучають перешкоди стереотипні або надумані, у даному фільмі подача більш тонка. Як і у реальному житті, людям потрібен певний час, щоб зблизитися, усвідомити, що спалах пристрасті може перерости у щось більше, і внутрішньо змінитися для набуття якогось нового життєвого статусу. Збалансоване поєднання реалістичності, мелодраматичності і комізму створює реальність оптимістичну, але не штучну, таку, у яку глядач може і повірити і у якій він сам не проти був би опинитися.

Із мінусів: англійський гумор, як і будь-який інший “національний”, може бути не всім близьким і зрозумілим, і у фільмі є моменти, коли замість того, щоб сміятися, почуваєшся якось трохи незручно. Тим не менш, це винятково суб’єктивне сприйняття, і загально картину воно майже не псує.

Резюмує: переконаним фанатам виключно комедій американських і специфічного гумору “на межі фолу”, імовірно, не зайде (будуть дивитися широкими очима і питати “А де тут ржака?”). Всі інші, скоріш за все, як мінімум не пошкодують про час, витрачений на перегляд.

Цитати:

Гарет всегда предпочитал похороны свадьбам. Он говорил, что куда интересней присутствовать на церемонии, ключевой фигурой которой рано или поздно окажешься сам.

— В твоих опозданиях есть некая изысканность. — Спасибо. Плод долгих упорных усилий.

Свой рецепт утки, начиненной бананом, он, к счастью, унёс в могилу...

“Весілля” - від слова “веселитись”, особливо, коли воно не твоє