Що наше, що не наше або про "подарунки"

Доброго дня, народе!
Настав такий час, коли саму війну знаток клубу "Що, де, коли?" Максим Паташов виправдовує тим, що нібито "в мире идет дележка", і треба за будь яку ціну відтяпати в сусіда те, на що тобі здається ти маєш право.
Насправді та "дележка" має місце не у світі, а в запалених мізках рашистів.
Проте, якщо вони ставлять питання таким чином, то що робити нам? Поступатися і віддавати?
Стосовно української землі ми показали їм велику дулю і впевнена, переможемо у війні і все повернемо.
А от як стосовно культурної спадщини?
Протягом кількох століть, від Богдана Хмельницького і до розвалу СРСР, Україна постачала кадри, кращих людей для Росії. І лікарів, і інженерів, і вчених, і військових, і людей мистецтва. Про останніх і мова.
Цих кращих спеціалістів запрошували, приманювали або просто відправляли "на практику", в армію, на роботу в Російську РСР. Там люди створювали сім'ю, отримували житло, працювали на благо російської культури, народжували дітей, які вже росли росіянами.
Фактично, спочатку, після Речі Посполитої, Україна була попереду Росії і в інтелектуальному, і в мистецькому, і в культурному плані. Українське барокко, велика українська народна пісня, українська вишивка, козацтво. Навіть у 19 столітті Російська імперія воліла, щоб її представляло (у картинах художників) на міжнародному рівні українське мальовниче село, а не вбога російська деревня.
Всі пам'ятають романтичні картини з сільськими дівчатами у вишиванках, які висіли у наших бабусь в хатах?
І от у 20 столітті все найкраще настільки стягнулося в Москву, що Україну москалі почали вважати селом, відсталою "республікою". Вони висмоктали з нашої культури всі соки!
Так, така політика спрацьовує! Переманювання кращих спеціалістів, їх кількість - це і сьогодні найбільш надійний показник того, що компанія буде зростати і в неї можна інвестувати.

До чого я веду?
Чи маємо ми нині відмовлятися від всього культурного здобутку СРСР. (А хитра Рашка оголосила сама себе спадкоємицею СРСР, всього його культурного надбання.) Тобто, мабуть виходить, що фільми кіностудії Довженка, Одеської кіностудії - то їхнє. Я правильно розумію? Якщо ні, поправте мене.

Чи маємо ми віддавати їм все, поступатися всім, що було створено в СРСР?
Чи не занадто це щедро, легковажно і несправедливо?
Як ви вважаєте?