Молодий чоловік намагається прокинутися вранці під звуки настирливого будильника та уривків любовних пісень. Його свідомість ніби застрягає між сном і реальністю, створюючи відчуття повторюваного циклу. Через мінімалістичну форму історія передає стан внутрішньої розгубленості та емоційного пробудження. Фільм використовує звук і ритм як основні інструменти, щоб показати боротьбу людини з власною свідомістю та буденністю.
Чоловік натрапив на вулиці на жінку. Вона не була красунею, але була досконалою для нього. Упустивши шанс поговрити з нею, він розмірковує про те, як мав підійти до неї.
Експериментальний візуальний твір, у якому архітектурні фасади перетворюються на абстрактні геометричні хвилі. За допомогою цифрових ефектів зображення будівель розкладаються і перебудовуються у нові форми. Фільм досліджує сприйняття простору, руху та візуальної деконструкції. Він не має традиційного сюжету, але створює медитативний досвід спостереження. Це робота про взаємодію технології та архітектури.
Фільм експериментує з просторовим сприйняттям через об’єкт куба, на гранях якого розміщені пейзажні фотографії. Завдяки покадровій зйомці створюється ілюзія безперервного обертання, хоча насправді рух обмежений. Цей трюк вводить глядача в оману, змушуючи сумніватися у власному відчутті простору. Перехід між тривимірністю і площиною стає ключовим мотивом, що руйнує звичні уявлення про форму та рух. Візуальний ритм і повторюваність створюють медитативний ефект. Робота підкреслює крихкість людського сприйняття та демонструє, як легко його можна трансформувати засобами кіно.
У центрі експериментального фільму — звичайна квартира, яка поступово перетворюється на простір тривожної ілюзії. Предмети ніби втрачають свою матеріальність: їхні «оболонки» відокремлюються та зависають у повітрі, змінюючи місця. Цей процес створює відчуття безкінечності та повторюваності. Атмосфера наповнена тихою напругою, ніби невидима присутність спостерігає за змінами. Покадрова зйомка та довгі експозиції підсилюють ефект сюрреалізму. Фільм досліджує межу між матеріальним і нематеріальним, а також сприйняття часу як нескінченного циклу, що ніколи не завершується.
Експериментальний фільм будується на грі світла і тіні: жіноче обличчя зникає і знову з’являється між руками, ніби розчиняючись у просторі. Порожні коридори будівлі наповнюються миготливими відблисками, що створюють відчуття тривоги і загадки. Довгі експозиції малюють світлові візерунки у повітрі, перетворюючи реальність на абстракцію. Візуальна поема досліджує сприйняття, час і рух, не маючи традиційного сюжету, але занурюючи глядача у гіпнотичний стан споглядання.
Документальний щоденник режисерки Наомі Кавасе, яка досліджує своє дитинство та стосунки з родиною. Вона намагається знайти батька, який залишив її в ранньому віці, та переосмислює зв’язок із бабусею, яка її виховувала. Через особисті спогади та камерні сцени фільм показує крихкість сімейних зв’язків і пошук ідентичності. Це інтимна подорож у минуле, де пам’ять і реальність переплітаються.
Режисер Сонодзакі Сіон створює особистий кінематографічний щоденник, у якому розмірковує про життя напередодні свого дня народження. Він читає поезію, спілкується з друзями та аналізує власні переживання. Фільм поєднує документальні та рефлексивні елементи, створюючи інтимний портрет митця. Це історія про творчість, самопізнання та пошук сенсу в буденному існуванні.
Експериментальний короткометражний фільм розповідає про дівчину, яку переслідують незрозумілі сили. Її поведінка стає агресивною, а реальність — нестабільною. Глядач занурюється у тривожний світ, де межа між внутрішніми страхами і надприродним стирається. Стрічка досліджує теми ізоляції та психічного стану.
Експериментальний фільм переносить глядача у візуальну подорож через простір і час, використовуючи серію фотографій спортивного залу. Зображення швидко змінюються, створюючи ілюзію руху та безперервного падіння. Камера рухається по складних траєкторіях, викликаючи відчуття дезорієнтації. Звичайне місце перетворюється на сюрреалістичний лабіринт. Глядач переживає інтенсивний сенсорний досвід, де межа між реальністю та ілюзією стирається. Фільм досліджує сприйняття та фізичну реакцію на візуальні стимули. Це радикальний експеримент у кіномові.
Експериментальний фільм зображає фігуру в масці, яку камера обертає з різних ракурсів, створюючи гіпнотичний ефект. Через ритм і повторення глядач занурюється у стан медитації та тривоги. Робота досліджує природу сприйняття, руху і часу, поєднуючи традиційні японські мотиви з авангардною формою. Це візуальний досвід, що виходить за межі звичайного оповідання.
Після ночі, сповненої надмірностей, музики та розкоші, настає дивний ранок, де межа між реальністю і маренням розчиняється. Герой блукає крізь фрагменти спогадів, уламки вечірки та химерні образи, що нагадують сон на межі пробудження. Похмілля перетворюється на сюрреалістичну подорож свідомістю, де кожен рух, предмет чи тінь набуває символічного значення. Атмосфера декадансу, втоми й крихкої краси створює майже безсловесний портрет емоційного спустошення після миттєвої ейфорії. Це коротка, але візуально насичена медитація про тіло, пам’ять і наслідки нічної втечі від себе.
Фільм переносить глядача у сюрреалістичний світ нічних видінь, де реальність переплітається з фантазією. Образи місяця, хмар і дивних об’єктів створюють атмосферу таємничості та спокою. Це візуальна подорож, що викликає емоції та залишає простір для інтерпретацій. Кожен кадр наповнений символізмом і поетичністю.
Експериментальний короткометражний фільм, що зображує життя, можливо реальне, можливо сон, молодої дівчини на ім'я Емі. Емі подорожує до міста, де натрапляє на свого двійника, Сарі, і закохується у... вампіра?
Короткометражна медитативна драма досліджує крихкий емоційний зв’язок між батьком і його п’ятирічним сином Рютою. Через інтимні роздуми оповідач намагається зрозуміти, ким для нього є ця маленька людина, яку він любить, але інколи сприймає як щось незбагненне й віддалене. Спогади про дотики, тепло, радість і смуток дитини переплітаються з моментами внутрішньої порожнечі. Фільм перетворює прості батьківські сумніви на поетичне осмислення любові, близькості та самотності.
In Arnarstapi (Iceland), during a cabaret number, a mistress of ceremonies proposes to us a journey into the center of her organs to go and meet the original being. During the journey, the public enters into a trance to reach the ecstasy.
Фільм пропонує медитативний погляд на острів Пані, поєднуючи реалістичні кадри з метафоричними образами. Глядач спостерігає за природою, життям мешканців і атмосферою місця, що існує ніби поза часом. Через поетичну мову кіно розкривається взаємозв’язок людини і довкілля. Візуальні елементи створюють відчуття споглядання та внутрішнього занурення. Це не традиційна історія, а радше емоційний досвід, який запрошує замислитися над гармонією світу і місцем людини в ньому.
Самотній рибалка приїжджає до водойми в сутінках для звичайної нічної риболовлі, але спокій швидко змінюється тривогою. Коли клює щось важке, він витягує з води не рибу, а тіло жінки. Від цього моменту реальність починає хитатися між містикою, сном і потойбічним. Зустріч із загадковою незнайомкою перетворює ніч на химерну подорож, де переплітаються життя, смерть і давні духовні мотиви. Попри короткий хронометраж, фільм створює густу атмосферу та поступово веде до емоційної й візуально незвичної розв’язки. Це експериментальна містична драма, знята з мінімалістичною красою.
