Завершальна частина трилогії повертає глядача до стосунків режисерки з близькою людиною. Камера спостерігає за простими моментами, наповненими ніжністю та роздумами. Це тихе прощання і водночас святкування життя. Фільм передає глибокі емоції через мінімалізм.
Режисерка знімає останні дні життя свого друга — фотографа і критика, який страждає від тяжкої хвороби. Камера фіксує його роздуми, страхи та прийняття неминучого. Через інтимні моменти відкривається глибокий зв’язок між життям і мистецтвом. Це зворушливий документальний портрет про прощання, пам’ять і людську крихкість.
Режисерка розмірковує про свого батька, якого майже не знала. Через образи та символи вона намагається зрозуміти його вплив на своє життя. Фільм поєднує особисті спогади з художнім баченням. Це інтимна історія про пошук ідентичності та прийняття минулого.
Короткий документальний фільм Наомі Кавасе занурює у спогади про близьку людину через серію поетичних образів. Камера фіксує буденні моменти: рухи матері, сад, світло і тіні, що переплітаються з дитячими звуками та штучними шумами. Без синхронного звуку стрічка створює атмосферу сновидіння, де минуле й теперішнє стирають межі. Це інтимний погляд на любов, втрату та пам’ять, що існує у простих жестах і природі. Фільм стає ніжним листом до родини та спробою зберегти крихкі миті життя.
Фільм-щоденник режисерки Наомі Кавасе, яка фіксує життя зі своєю прийомною бабусею. Через повсякденні моменти, спогади та тишу розкривається їхній емоційний зв’язок. Поступово постає тема втрати, дорослішання та відпускання близької людини. Камера стає інструментом пам’яті, що зберігає крихкі миті життя. Це інтимне спостереження за любов’ю та самотністю у межах однієї родини.
Режисерка Наомі Кавасе повертається до спогадів про свою прийомну матір, спостерігаючи за її останніми роками життя у глибокій старості. Фільм стає інтимним щоденником споглядання старіння, пам’яті та наближення смерті. Через щоденні дрібниці розкривається глибокий зв’язок між жінками та відчуття вдячності. Стрічка поєднує особисті архіви та медитативні спостереження. Це роздуми про життя, втрату і любов, що залишається в пам’яті.
Документальна стрічка розповідає про клініку, де практикують природні пологи серед лісів Японії. Лікар і його команда допомагають жінкам народжувати без зайвого втручання, довіряючи природі. Фільм показує різні історії матерів, їхні страхи й радості. Це спокійний і глибокий погляд на народження життя та гармонію людини з природою.
Документальна робота Наомі Кавасе показує складні стосунки з її прийомною матір’ю, яка старіє і втрачає пам’ять. Камера фіксує емоції, конфлікти та водночас ніжність між ними. Паралельно фільм відображає народження сина режисерки, створюючи контраст між початком і завершенням життя. Це глибоке особисте дослідження пам’яті, сім’ї та часу.
Документальний щоденник режисерки Наомі Кавасе, яка досліджує своє дитинство та стосунки з родиною. Вона намагається знайти батька, який залишив її в ранньому віці, та переосмислює зв’язок із бабусею, яка її виховувала. Через особисті спогади та камерні сцени фільм показує крихкість сімейних зв’язків і пошук ідентичності. Це інтимна подорож у минуле, де пам’ять і реальність переплітаються.
Проєкт складається з короткометражних фільмів, створених у пам’ять про землетрус у Японії 11 березня 2011 року. Кожен режисер представляє історію тривалістю 3 хвилини 11 секунд, присвячену втратам, пам’яті та відновленню. Через різні стилі та підходи розкривається спільний біль і надія людей. Фільми показують, як катастрофа вплинула на життя окремих осіб і спільнот. Це колективний художній жест пам’яті та співчуття. Антологія стає символом того, як мистецтво допомагає пережити трагедію і зберегти людяність.
То серйозно, то з жартами, чергуючи мудрість із наївністю, африканський ґріот (оповідач, поет і трохи чаклун) мовою мітів і казок говорить про походження всесвіту, виникнення зірок, бурхливе минуле нашої планети й зародження життя на Землі.
Це правдива історія про всіх нас. Про час, матерію, народження, любов і смерть. Герої та виконавці головних ролей у цьому барвистому, сучасному й водночас вічному Генезисі – тварини. Шість років знадобилось авторам і режисерам чудового фільму "Мікрокосмос" на створення свого нового кінотвору.
Фільм знятий знаменитою Ліні Ріфеншталь. Одержавши диплом аквалангіста, вона відкрила для себе новий захоплюючий світ. Зйомкою коралових рифів Ліні Ріфеншталь зайнялася з такою ж пристрастю, з якої знімала своїх богоподібних арійців. Спочатку світ був вражений прекрасними фотографіями, які вона опублікувала в книзі «Коралові сади». А незадовго до своєї смерті Ліні закінчила цей повнометражний документальний фільм.
Вона вважала, що для художника між цими об'єктами немає різниці.
