Що відбувається, якщо не вистачає однієї години? Ми спізнюємося на літак, упускаємо угоду, так і не зустрічаємося з жінкою своєї мрії. До того ж за вікном повнолуння: відносини натягнуті, а поганий настрій поширюється як епідемія. Життя втрачає яскравість, долі більше не перетинаються в потрібних місцях. Секунда може змінити життя. Уявляєте, що може відбутися за годину!
Паризька проститутка Ніколь та її приятель Деде, дрібний рекетир, жили відносно спокійно до тієї миті, коли був убитий один з поліцейських інформаторів. Підшукуючи заміну, поліція зупиняє свій вибір на Деде, і життя “солодкої парочки” суттєво ускладнюється...
Страховий агент Ален Дюрей (Патрік Девар), що перебуває в депресії, хоче накласти на себе руки. Він проходить курс лікування революційним методом «флеш-терапії». За цією методикою область гіпоталамуса бомбардується променями. Той, хто раніше був у депресії, стає «щасливою людиною», випромінює вічний оптимізм і в сексуальному, і професійному житті діє бездоганно, як робот. Дивлячись на чоловіка, дружина агента впадає в депресію, а потім сама проходить «флеш-терапію». Лікар П'єр Валуа (Жак Дютрон), що розробив цей спосіб лікування, зі смутком спостерігає за блаженними монстрами, створеними його стараннями, і не бачить для себе іншого виходу, окрім «флеш-терапії». Незабаром уся країна вступить в еру «флеш-терапії», сплаченої державною страховкою.
Фільм розповідає про життя шестирічного вірменського хлопчика Азада Закар’яна, який разом з сім’єю, батьком, матір'ю і двома тітоньками, приплив на пароплаві до Марселю втікаючи від переслідувань турків. Незважаючи на всі труднощі життя, родина залишається міцно згуртованою і позбавляє себе багато чого, щоб Азат здобув освіту і став інженером.
Екранізація одноіменного роману французської письменниці Маргеріт Юрсенар (справжнє ім'я: Маргеріт Антуанетта Жанна Марі Ґіслен Кленеверк де Креянкур).
Оригінальна назва фільму (як і книги) — „L`oeuvre au noir”, „Робота в чорному” —алхімічний термін, що означає першу стадію Magnum Opus (Великого Діяння) — нігредо. Суть цього етапа — очищення від всього поверхневого і тобі чужого, виведення зовнішнього світу за дужки, щоб стати на тяжкий шлях самопізнання, набуття свого справжнього „я”. Подібно до того, як чорна безодня не випускає за свої межі будь-який промінь світла, той, хто йде шляхом нігредо, мусить знайти опору та знання в самому собі, уникнувши спокус світу. Чорний — колір категоричний: це колір зречення, самоаналізу, самотності, утаємниченості. Він вимагає забуття інших кольорів, бо є початком світу небаченого, сліпучої пітьми містиків, духовного пробудження. Але шлях туди лежить через смерть — символічну чи реальну , це вже як вийде.
XVI ст. Фландрію, окуповану іспанцями, роздирають релігійні війни та Інквізиція.
Головний герой „Філософського каменю” — інтелектуал, якому тісна його доба. Сучасник Коперника та Кампанели, він поневіряється країнами, лікуючи людей, оскільки „в цьому безглуздому світі небагато внятних занять”. Решта його справ небезпечніше — складання філософських та науковоприродничих текстів, що розходяться з думкою Церкви, (ал)хімічні досліди, співчуття до нужденних та скривдженних, яких би переконань вони не дотримувалися. Відчуваючи на собі небажану увагу сильних світу сього, під вигаданим ім’ям він повертається в рідний провінційний Брюге. Якийсь час йому вдається спокійно працювати в лікарні для бідних, знаходячи розраду в розмовах з другом юності, у якого він мешкає, та місцевим пріором.
Ренесансна, богоборча концепція Зенона в фільмі, як і в романі Юрсенар, має приречений характер передчасності. Пріор намагається врятувати його, закликаючи до обачності. Зенон відповідає йому в одній з бесід: „Ви чудово знаєте, що ті, хто поділяє крамольні думки, досить розумні, щоб берегти мовчання... Що стосується мене, я бачу в цьому віковічну плутанину людських діянь — іспанці переслідують анабаптистів-реформаторів та відправляють їх на багаття, реформатори-євангелісти душать анабаптистів, а уряд Льєжу збагачується, постачаючи зброю обом сторонам! І все кволіше безумні крики тих, кого катують та палять”.
Невдовзі Зенон опиняється в полі зору Інквізиції. У в’язниці, після недовгого заперечення, він називає своє справжнє ім’я — він втомився ховатися. Зенона непокоїть, що чужа біографія може заступити його власну, йому раптом захотілося кинути рукавичку всій глупоті світу.
Але обвинувачення не проти пограти з ним в кота-мишу, починається тривалий процес, кінець якого хоч і відомий обом сторонам, однак не повинен бути швидкоплинним, адже в сіті попалася крупна риба. Проте, Зенон не потішить натовп та церковників своїми муками у вогні — він залишить цей світ по-філософськи. Робота в чорному завершена. Він прийшов до згоди з самим собою та уник спокус світу...
Аківа Лібскінд представляє СРСР на чемпіонаті з шахів у швейцарській Женеві. Він непереможний, ним пишається увесь Радянський Союз, але чоловік слабкий здоров’ям, і ланцюг його перемог може обірватися будь-якої хвилини. Супротивником Якоба на чемпіонаті став Павіус Фромм, що втік з СРСР до Швейцарії. Він розумний і хитрий, зневажає правила та намагається порушити розклад супротивника і таким чином збити концентрацію Лібскінда, запізнившись на перший хід. Нахабство Фромма вражає Аківу, і він пише скаргу журі. Коли Лібскінд погрожує від'їздом, Фромм пише формальне вибачення, щоб не втратити шанс перемогти чемпіона. В результаті таких ходів поза шахівницею обидва шахісти починають здавати — Лібскінд фізично, а Фромм — ментально.
Драма про непрості взаємини художників і моделей. Відомий у минулому живописець, Френофер живе самотньо в невеликому селі на півдні Франції. Його приїжджає провідати молодий колега-художник з юною подругою Маріаною. Побачивши дівчину, Френофер вирішує закінчити картину "Чарівна пустунка", роботу над якою він почав багато років тому і кинув. Повернення до творчості та участь в процесі Маріани в якості моделі повністю змінює відносини в цьому любовному трикутнику...
Баронеса Дюдеван, відома під ім'ям Жорж Санд, проводить літо 1846 року в оточенні тих, кого вона любить: Фредеріка Шопена, Олександра Дюма-молодшого, художника Ежена Делакруа, оперної діви Поліни Віардо і її коханого Івана Тургенєва.
Фредерік знаходиться на межі смерті. Жорж Санд залишає його. Вони обидва розуміють, що їх любов закінчилася, але Санд просить Шопена не показувати цього перед численними друзями. Її донька Соланж обожнює Фредеріка і ревнує до своєї матері. Вмираючий Фредерік грає їй свою останню, «голубу» ноту.
Кінорежисер Ніколо Фарана щойно розстався із дружиною. Його відвідує ідея нового фільму, у якому з різних сторін буде аналізуватися жіноча природа і її відносини зі світом. Режисер пускається на пошуки жінки, що змогла б зіграти головну роль не тільки в його фільмі, але й у всьому житті. Мучення людини, що прагне знайти себе в інших, символізують розлад у душах сучасників, їхню взаємну відчуженість.
