Документальний щоденник режисерки Наомі Кавасе, яка досліджує своє дитинство та стосунки з родиною. Вона намагається знайти батька, який залишив її в ранньому віці, та переосмислює зв’язок із бабусею, яка її виховувала. Через особисті спогади та камерні сцени фільм показує крихкість сімейних зв’язків і пошук ідентичності. Це інтимна подорож у минуле, де пам’ять і реальність переплітаються.
Короткометражна медитативна драма досліджує крихкий емоційний зв’язок між батьком і його п’ятирічним сином Рютою. Через інтимні роздуми оповідач намагається зрозуміти, ким для нього є ця маленька людина, яку він любить, але інколи сприймає як щось незбагненне й віддалене. Спогади про дотики, тепло, радість і смуток дитини переплітаються з моментами внутрішньої порожнечі. Фільм перетворює прості батьківські сумніви на поетичне осмислення любові, близькості та самотності.
Короткий документальний фільм Наомі Кавасе занурює у спогади про близьку людину через серію поетичних образів. Камера фіксує буденні моменти: рухи матері, сад, світло і тіні, що переплітаються з дитячими звуками та штучними шумами. Без синхронного звуку стрічка створює атмосферу сновидіння, де минуле й теперішнє стирають межі. Це інтимний погляд на любов, втрату та пам’ять, що існує у простих жестах і природі. Фільм стає ніжним листом до родини та спробою зберегти крихкі миті життя.
Завершальна частина трилогії повертає глядача до стосунків режисерки з близькою людиною. Камера спостерігає за простими моментами, наповненими ніжністю та роздумами. Це тихе прощання і водночас святкування життя. Фільм передає глибокі емоції через мінімалізм.
Експериментальний фільм показує гігантський хмарочос, який ніби обертається у просторі між дахами міста. Автор використовує фотографії, зроблені з 48 точок навколо будівлі в радіусі кількох сотень метрів, щоб створити ілюзію руху. Об’єкт стає центром візуального дослідження простору, часу і сприйняття архітектури. Робота перетворюється на медитацію про місто як живий організм, де перспектива і технологія формують новий спосіб бачення реальності.
Фільм-щоденник режисерки Наомі Кавасе, яка фіксує життя зі своєю прийомною бабусею. Через повсякденні моменти, спогади та тишу розкривається їхній емоційний зв’язок. Поступово постає тема втрати, дорослішання та відпускання близької людини. Камера стає інструментом пам’яті, що зберігає крихкі миті життя. Це інтимне спостереження за любов’ю та самотністю у межах однієї родини.
Документальний фільм про німецький індастріал-гурт під час туру Японією. Поєднуючи концертні виступи та художні сцени, стрічка передає атмосферу їхньої творчості. Візуальні образи підкреслюють експериментальний характер музики. Це унікальний погляд на культуру андеграунду.
Фільм складається з анімації фотографій, зроблених режисером як своєрідний візуальний щоденник. Це експериментальна робота, що поєднує особисті знімки з рухомим зображенням, створюючи відчуття пам’яті, що оживає. Образи повсякденності трансформуються у художню медитацію про час і сприйняття. Ритм стрічки підкреслює фрагментарність пам’яті та її емоційну природу. Відсутність традиційного сюжету дозволяє зосередитися на атмосфері та внутрішньому стані автора. Це кіно-щоденник, що досліджує межу між документом і мистецтвом.
Фільм створює образ міста, позбавленого життя та поверхневої краси. Через фотографічні образи і анімацію показано простір, де зникли люди і залишилися лише порожні структури. Місто перетворюється на метафору смерті та занепаду. Автор досліджує урбаністичний ландшафт як організм без душі. Це візуальна медитація про руйнацію та пам’ять міського простору.
Документальний фільм розповідає про чоловіка, який втратив здатність формувати нові спогади після медичного ускладнення. Його родина щодня стикається з труднощами догляду та необхідністю постійно нагадувати йому навіть найпростіші речі. Через їхнє життя розкривається значення пам’яті для людської ідентичності та стосунків. Фільм показує емоційний тягар сім’ї, їхню любов і відданість, а також боротьбу за медичну допомогу та підтримку. Це історія про крихкість свідомості, важливість пам’яті та силу родинних зв’язків перед обличчям хвороби.
У японській початковій школі запускають незвичайний освітній експеримент: учні мають виростити теля від дитинства до дорослості. Через цей процес діти вивчають різні предмети — від біології до математики, а також вчаться відповідальності та співчуттю. З часом теля стає для них не просто навчальним проєктом, а справжнім другом. Однак фінальний етап змушує дітей зіткнутися з важким моральним вибором і зрозуміти складні сторони життя. Це історія про дорослішання, втрату та справжню цінність досвіду.
Ветеран Другої світової війни Кензо Окузакі одержимий прагненням викрити воєнні злочини японської армії. Він розслідує загадкові страти солдатів у Новій Гвінеї, зустрічаючись із колишніми військовими та родичами жертв. Його методи агресивні й провокативні, але він не зупиняється перед правдою. Поступово відкривається темна сторона війни, яку намагалися приховати. Це напружене дослідження пам’яті, відповідальності та справедливості, де особиста одержимість перетворюється на боротьбу проти забуття.
