Завершальна частина трилогії повертає глядача до стосунків режисерки з близькою людиною. Камера спостерігає за простими моментами, наповненими ніжністю та роздумами. Це тихе прощання і водночас святкування життя. Фільм передає глибокі емоції через мінімалізм.
Аньєс Варда знімає два фільми про ощадливість і марнотратство, про заощадження і розтрати, про викинуті речі - викинутих тому, що вони не підходять за розміром, кольором, тому що з'явилися більш нові, вдосконалені речі.
Картопля більше 55 міліметрів - викидається; щоб вино вважалося елітним - потрібно зібрати певний обсяг, а решту викинути гнити на землі; в смітті знаходяться продукти, чий термін зберігання закінчується тільки через місяць. Поки кожну секунду на Землі від голоду помирають троє - в ту ж секунду бездумно викидаються продукти харчування, які лише на день залежалися на полицях. Але в цих фільмах є місце для речей, які підбираються, і про людей, які їх підбирають.
Режисерка знімає останні дні життя свого друга — фотографа і критика, який страждає від тяжкої хвороби. Камера фіксує його роздуми, страхи та прийняття неминучого. Через інтимні моменти відкривається глибокий зв’язок між життям і мистецтвом. Це зворушливий документальний портрет про прощання, пам’ять і людську крихкість.
Режисерка розмірковує про свого батька, якого майже не знала. Через образи та символи вона намагається зрозуміти його вплив на своє життя. Фільм поєднує особисті спогади з художнім баченням. Це інтимна історія про пошук ідентичності та прийняття минулого.
Фотограф і режисер вступають у творче суперництво, знімаючи двох молодих актрис із різних середовищ. Їхня конкуренція перетворюється на експеримент, де межа між реальністю та мистецтвом поступово стирається. Кожен намагається нав’язати власне бачення краси і правди. Актриси стають частиною складної гри спостереження і контролю. Фільм досліджує природу творчості, погляду і влади в мистецтві.
Фільм-подорож по французьким околицям розповість про красу навколишнього світу, випадкові і несподівані зустрічі, а ще — про дружбу, яка виросла зі співпраці двох цілковито різних людей: режисера Аньєс Варда і фотографа ДжейАр.
Проєкт складається з короткометражних фільмів, створених у пам’ять про землетрус у Японії 11 березня 2011 року. Кожен режисер представляє історію тривалістю 3 хвилини 11 секунд, присвячену втратам, пам’яті та відновленню. Через різні стилі та підходи розкривається спільний біль і надія людей. Фільми показують, як катастрофа вплинула на життя окремих осіб і спільнот. Це колективний художній жест пам’яті та співчуття. Антологія стає символом того, як мистецтво допомагає пережити трагедію і зберегти людяність.
Режисерка Наомі Кавасе повертається до спогадів про свою прийомну матір, спостерігаючи за її останніми роками життя у глибокій старості. Фільм стає інтимним щоденником споглядання старіння, пам’яті та наближення смерті. Через щоденні дрібниці розкривається глибокий зв’язок між жінками та відчуття вдячності. Стрічка поєднує особисті архіви та медитативні спостереження. Це роздуми про життя, втрату і любов, що залишається в пам’яті.
Документальна стрічка розповідає про клініку, де практикують природні пологи серед лісів Японії. Лікар і його команда допомагають жінкам народжувати без зайвого втручання, довіряючи природі. Фільм показує різні історії матерів, їхні страхи й радості. Це спокійний і глибокий погляд на народження життя та гармонію людини з природою.