Документальна історія про громадян Китаю, які намагаються домогтися справедливості через систему петицій. Вони вирушають до Пекіна, сподіваючись оскаржити рішення місцевої влади, але стикаються з бюрократією, байдужістю та переслідуваннями. Протягом багатьох років герої живуть у тимчасових таборах, чекаючи на розгляд справ, втрачаючи роботу, сім’ї та здоров’я. Камера фіксує їхні страждання, надії та поступове розчарування системою. Фільм показує масштабну картину соціальної несправедливості та людської витривалості, де боротьба за право голосу перетворюється на виснажливе випробування без гарантії результату.
Документальний фільм повертає глядача до трагедії в Карамaї, де під час пожежі в концертній залі загинули сотні школярів, яких змусили залишатися на місцях, поки чиновники рятувалися першими. Через роки камера проходить між дитячими могилами, слухає батьків, які досі не мають права відкрито оплакувати своїх дітей, і викриває державне замовчування катастрофи. Стрічка поєднує особистий біль, колективну пам’ять і політичну цензуру, показуючи, як трагедія продовжує жити в серцях родин та історії країни.
Документальна хроніка фіксує життя після сичуанського землетрусу 2008 року, починаючи з десяти днів після катастрофи. Серед руїн люди намагаються вижити: шукають металобрухт, рятують залишки господарств, оплакують близьких і стикаються з мародерством. Поруч із офіційними візитами чиновників камера показує глибокий людський біль, зловживання допомогою та хаотичну відбудову. Через 210 днів трагедія не завершується — її наслідки живуть у холоді, бідності та перетворенні місця катастрофи на туристичний атракціон. Це безкомпромісний портрет виживання серед руїн і байдужості системи.
Документальний фільм створює мозаїку сучасного міського життя через кадри аматорських відео. Різні історії переплітаються, демонструючи хаос, тривогу та абсурд повсякденності. У центрі — люди, їхні емоції та реакції на соціальні проблеми. Картина показує контрасти великого міста, де гумор сусідить із напруженням. Це незвичний погляд на реальність, який дозволяє побачити суспільство зсередини через випадкові, але показові моменти.
Збірка короткометражок видатних режисерів сучасності.
У 1979 році видатні радянські режисери Юріс Подніекс і Герц Франк зняли шедевр документального кіно «На десять хвилин старше«: протягом десяти хвилин камера невідривно стежила за обличчям маленького глядача в ляльковому театрі. На екрані хлопчик переживав стільки емоцій, що на очах глядачів перетворювався на нову особу.
Документальний фільм досліджує різні аспекти індустрії одягу в Китаї. Камера показує робітників фабрик, які виконують монотонну працю, дизайнерів, що прагнуть створити унікальні речі, та кравців у невеликих містах, які зберігають традиції. Через ці історії розкривається контраст між масовим виробництвом і ручною працею. Фільм порушує питання цінності творчості, людської праці та впливу індустрії на життя людей. Це спостереження за світом, де мода стає відображенням суспільства.
Фільм показує повсякденне життя працівників нафтового родовища в пустельному регіоні. Камера спостерігає за їхньою працею, відпочинком і рутинними моментами, створюючи реалістичний портрет важкої роботи. У центрі уваги — люди, їхні звички, втома і короткі миті відпочинку. Без зайвих пояснень глядач занурюється у повільний ритм життя, де кожен день схожий на попередній. Це медитативне дослідження праці, часу і людської витривалості.
У китайській школі вчитель організовує незвичний експеримент — вибори старости класу серед третьокласників. Троє учнів починають кампанію, намагаючись здобути підтримку однокласників. Вибори швидко перетворюються на справжню політичну боротьбу з інтригами, впливом батьків і маніпуляціями. Діти вчаться переконувати, конкурувати і долати поразки. Документальний фільм показує, як принципи демократії проявляються в мініатюрі, відкриваючи складність людських стосунків і прагнення до влади з раннього віку.
Фільм досліджує історію Шанхаю через долі його мешканців і зміни міського простору. Починаючи з середини XIX століття, коли місто стало міжнародним портом, і до сучасності, розповідаються особисті історії людей, що пережили війни, революції та трансформації. Архітектура і спогади стають свідками часу. Через інтерв’ю та візуальні образи створюється багатошаровий портрет міста, яке постійно змінюється, але зберігає свою ідентичність.
Документальний фільм показує занепад індустріального району Тєсі у китайському Шеньяні на початку XXI століття. Колись потужний центр важкої промисловості поступово руйнується, залишаючи робітників без роботи та надії. Камера спостерігає за їхнім повсякденним життям, труднощами та боротьбою за виживання. Через особисті історії сімей розкривається ширша картина соціальних змін і втрати ідентичності. Це глибокий і чесний портрет епохи, що відходить, і людей, які змушені пристосовуватися до нової реальності.
Китайська родина щороку вирушає у виснажливу подорож додому на святкування Нового року разом із мільйонами трудових мігрантів. Вони прагнуть возз’єднатися з дітьми та зберегти родинні зв’язки, незважаючи на труднощі. Постійна розлука, важка праця і економічні зміни впливають на їхні стосунки. Подорож стає символом боротьби за гідність і майбутнє. Це проникливий погляд на життя звичайних людей на тлі стрімкого розвитку країни.
Chengdu nowadays. The state owned factory 420 shuts down to give way to a complex of luxury apartments called "24 CITY". Three generations, eight characters : old workers, factory executives and yuppies, their stories melt into the History of China.
