Службовець в поліції заголовний герой бойовика Бехзат Ч. Анкара горить за відсутності свого боса був призначений головою відділу з розслідування вбивств. На його біду незабаром відбувається резонансне вбивство, за розслідування якого наш герой змушений взятися. Консульство Німеччини, безпосередньо зацікавлене у якнайшвидшому розкритті цього злочину, надсилає нашому герою в якості помічника і спостерігача поліцейського по імені Ульрик. Разом детективи намагаються вийти на слід вбивці, проте зробити це виявляється непросто.
Дивна людина з потойбічними талантами стає і другом, і вигнанцем невеличкого турецького містечка, в якому час "зупинився", після того, як він врятував дитину, яка втонула. Сестра хлопчика та його батько беруть незнайомця, у якого серед імен було і Космос, під своє крило та намагаються налаштувати йому життя. Але ж він високо цінує свою незалежність, не бажає працювати, цитує Еклезіаста та Пісню Пісень, граційно видирається на дерева, кричить, мов птах і виглядає трішки схибленим. Згодом всі жителі махнули на його дивацтва рукою та забули про нього. Він же тим часом продовжує творити чудеса, виліковує й надалі людей, в той час коли в містечку почастішали випадки крадіжок.
Події у картині «Бехзат: Я поховав своє серце» слідують за пішовшим у відставку співробітником поліції з Анкари, який намагається зрозуміти мотиви скоєння ряду серійний вбивств, знайти винних і притягнути їх до відповідальності.
Хлопчик Юсуф блукає лісами в пошуках свого батька та пробує зрозуміти його життя. Його батько — пасічник, на пасіці якого зникли всі бджоли і він пішов на їх пошуки і загинув в результаті нещасного випадку.
Група поліцейських, очолювана комісаром Наджи, розшукує в степах Анатолії захований труп. Підозрюваний Кенан зізнався у вбивстві, проте він не може точно пригадати, де закопав тіло...
Афганістан. Клаус Майкл Педерсен разом зі своїм загоном знаходиться в цій країні, щоб захищати мирних жителів. Десь за тисячі кілометрів в рідній Данії знаходиться сім’я Клауса — дружина і троє дітей. Вони ведуть нормальне життя зі звичними проблемами і шалено сумують за чоловіком і батьком. В цей же час Клаусу зовсім несолодко — його взвод обстріляли, а один з бійців серйозно поранений. Командир піддається емоціям і порушує міжнародні цивільні закони, які матимуть непередбачувані наслідки...
Початок літа. У селищі на півночі Туреччини Лале та її 4 сестри повертаються додому зі школи, невинно граючись з хлопцями. Аморальність їхніх ігор спричиняє скандал з неочікуваними наслідками. Родинний дім стрімко перетворюється на в'язницю: навчання домашньому господарству замінює школу, починають організовуватись весілля. П'ятеро сестер, що розділяють любов до свободи, знаходять шляхи впоратись з тиском, який на них чинять.
Деніз (Більчем Більгін) - починаюча актриса, Оцгюра (Мехмет Гунсур) - успішний фотограф. Історія Деніз і Оцгюра - це історія любові, яка виникла в дитинстві. Сім'я Оцгюри врятувала, випадковим чином, життя Деніз. Вона могла народитися мертвою так, як заплуталася в материнській пуповині. Сталася невелика аварія в якій машина сім'ї дівчинки зіткнулася з машиною сім'ї Оцгюра. У її матері почалися передчасні пологи і дівчинка народилася живою. У дитинстві вони симпатизували один одному, але потім розлучилися. Після довгих років розлуки вони зустрічаються в Стамбулі. Випадкова зустріч пробуджує в них колишні почуття. Вони згадують дива, які траплялися з ними в минулому і переслідували їх з народження. Але на жаль Оцгюра дуже хворий, він потрапляє в лікарню і потребує пересадки серця. В цей же час Деніз гине в автокатастрофі. Її серце пересаджують Оцгюре і він залишається жити з серцем своєї коханої.Він врятував їй життя при народженні, вона врятувала йому життя після смерті.
Дія фільма відбувається в приватному готелі в Туреччині, провінція Каппадокія. Власник готелю, колишній актор Айдін, живе з дружиною Ніхаль та розлученою сестрою Незлою. Окрім готелю, у Айдіна є також кілька будинків у містечку, які він здає в оренду. Фільм являє собою картини з життя перелічених головних та кількох другорядних персонажів.
Не буду описувати всі достоїнства картини, золота пальмова гілка Каннського фестивалю говорить сама за себе. Скажу лиш, що це новий шедевр від Джейлана. Так, режисер за останні роки помітно змінився. Ранній Джейлан нагадував Тарковського і Антоніоні, а зараз з кожним новим фільмом він все більше нагадує Бергмана. Той теж любив копнути поглибше нутрощі людської душі.
Одну з основних ідей фільма можна висловити коротко словами одного з персонажів: люди не змінюються. Навіть у самому кінці стрічки глядачу може здатися, что вот-вот ДА, но... НЄТ! (c)Голохвастов.
