Золотий глобус - 1988, "Найкращий фільм-драма", номінант
Знята Стівеном Спілбергом стрічка на тему “втрати невинності” і різкого дорослішання, як пишуть імениті рецензенти, із перших кадрів нагадує чи то пир під час чуми, чи то збіговисько пацюків, що от-от побіжать із корабля. Цікава гра грозить от-от перетворитись на сувору реальність. Дочекавшись же перетворення, ми будемо спостерігати до самого кінця реальність сувору, та все ж не надміру, немов пропущену місцями через призму тієї ж таки гри.
Не знаю, як щодо символізму із спалахом атомної бомби і паралеллю із закінченням дитинства для героя, та як на мене, хлопчик втрачає свою “невинність" доволі дещо раніше, швидко і водночас плавно. Адже дитяча психіка більш гнучка і краще пристосовується, ніж доросла. І лиш фінальне розчарування у вигаданих героях здатне її “добити”.
Сам фільм, особливо друга його половина, не вирізняється насиченістю подіями, що трохи знижує увагу глядача. І не те щоб юному героєві не х ... отілося співпереживати… Просто він поводить себе настільки доросло в одних питаннях, що мимохіть дивуєшся його наївності в інших, і настільки гарно пристосовується до оточуючих умов, що мимоволі починаєш вірити у те, що такий пацан не пропаде і без надлишку глядацької любові.
Резюмую: любителям воєнних драм - можна, але не любителям екшену у таких драмах