Кандидат на Оскар - 1990 у номінації "Найкращий фільм"
Епіграф: “Это гребаный Вьетнам, сынок” (с) Джерело не знайдено
Епіграф № 2:
“Війна, війна, зусилля й намагання
втоптала в бруд сердець братання
прокльони ворогів і поминання
нещасних душ, загублених в пітьмі”
(с) Одна українська поетеса
Вочевидь, фільми на в’єтнамську тематику - це окремий жанровий пласт американського кіно. У певний період намітилася тенденція, яка відображала настрої у суспільстві - роздуми на тему “кому воно треба, що ми там робили і нащо це нам впало”. Сходу можна згадати “Цільнометалеву оболонку” Кубрика і “Апокаліпсис сьогодні”. Фільм Стоуна у такому контексті бачиться як міцна трендова драма, у принципі, таким часто Оскари і перепадають.
Фільм про кардинальну зміну особистісних переконань шляхом проходження через певний катарсис. Про спроби зберігати хорошу міну при поганій грі, коли вже і тобі самому, і оточуючим зрозуміло, що там ніяка хороша міна і поряд не лежала. Імовірно ... , про те, що іноді для того, щоб піднятися, треба опуститися аж на саме дно, як би банально це не звучало.
Головного героя жаль, і його має бути жаль. Тут у нас ніяких несподіванок не відбувається. Пропаганда у голові потроху відмирає, заміняючись власними думками, які поступово, не одномоментно, проростають. Щоправда, іноді людина платить за це надмірну ціну, як от у цьому випадку. От ця поступовість і викликає певні питання. Складається таке враження, що у хлопця ноги відмирають по сантиметру в день, так повільно він міняється, так патріотично продовжує чіплятися за свої застарілі мисленнєві шаблони. А потім навпаки - різко починає відвідувати демонстрації людей, яких ще сам позавчора запльовував як зрадників і антипатріотів…
І так, фільм яскраво демонструє авторське ставлення до проблеми війни у В’єтнамі, але не до проблеми війни як такої, що було б цікавіше і неоднозначніше. А тут… хтозна, може у 1989 році думки були новаторськими, а фільм відповідав соціальним запитам, а зараз… зараз це просто фільм.
Із плюсів: Демонструються важливі для суспільства ідеї. І так, такі фільми треба знімати, незважаючи на їхню передбачуваність і неоригінальність, знімати постійно, щоб народ не забував і не вдарявся у захмарний мілітарі-патріотизм. Також слід згадати юного мальчіка-красавчіка Круза, який на диво на своєму місці, за нього окремий плюс.
Із мінусів - передбачуваність. Але так, ловлю камінці на свою адресу, бо хочете непередбачуваності - не ходіть на байопіки.